Глава 6.2

Позачергове на 550♥
_________
І тому зреагувала першою.

— Що ж, шкода, що голова Ради відсутній, — мовила швидко, змусивши лорда Норт підібгати губи. — Якщо розмови зараз не буде, то я б воліла відпочити. Дорога дійсно була складною. І… шумною.

Я перевела погляд на лорда Норт, вигнувши брову. Він, здавалося, не кліпав. Вивчав мене поглядом і, напевно, обмірковував свої підозри.

— Проведете назад чи мені самій шукати шлях? — кинула виклик.

— Як я можу лишити вас саму у чужому місці, леді Блумері? — питанням на питання відповів чоловік і розвернувся, жестом запропонував повернутися тим самим коридором. — Дозволите вас супроводити?

— Тільки якщо цього разу ви дозволите мені побути насамоті з власними думками, лорде Норт, — відгукнулася, розвертаючись. — Все ж таки сьогодні вас було для мене забагато.

— Я встиг вас втомити? — награно здивувався чоловік.

— Якщо я це визнаю, ви образитеся? — спитала, зробивши перший крок вперед.

— В жодному разі, — Даррен підлаштувався під мою швидкість. — Та буде неприємно. Все ж мені здавалося, що ми цікаво провели час удвох, леді Блумері.

Він знову намагався вивести мене на емоції. Щоб я зірвалася? Бовкнула щось зайве? Можливо. Тому замість слів я тільки кисло посміхнулася першому королівському слідчому і пришвидшила крок.

Якщо сьогодні нічого важливого не вирішиться, я можу дозволити собі насолодитися смачною вечерею, гарячою ванною та м’яким ліжком. А завтра вже почну розбиратися, у що мене втягнув випадок.

З цими думками я повернула за ріг. Піднялася сходами, якими ми нещодавно спускалися.

— Дозволите питання, леді Блумері? — голос Даррена пролунав у мить, коли ми вже повертали з широкого коридору у той, який мав вести у бік гостьового крила.

— Ні, — спокійно відгукнулася і скосила погляд на чоловіка.

— Навіть так? — вигнув він брову. — Я вас образив чимось?

— Ні, просто на сьогодні годі питань.

— На більшість з них ви не відповіли.

— Так, можливо. Тому не факт, що відповім і на це. Точно хочете спитати?

Даррен смикнув куточком рота, та більше нічого не сказав. А ми завернули за ріг. Я вже бачила вікно наприкінці коридору, біля якого були двері у мою кімнату. Коли збоку щось клацнуло. По шкірі мазнуло прохолодою, повітря з коридору втягнулося у кімнату.

Кімнату, з якої у коридор зробив крок чоловік.

— Леді Блумері!

Ну ні! Ну чому саме зараз?!

— Лорде Блумері? — я розвернулася, різко зупинившись.

Двері, які прочинилися, були третіми дверима від моїх. Юджин зупинився на порозі. Його погляд підскочив до Даррена, потім повернувся до мене. У світлих сірих очах спалахнула якась емоція, яку я не встигла зрозуміти.

— Ви щось хотіли? — поцікавилася я, лише за мить зрозумівши, що напружилася і вчепилася пальцями в спідницю сукні.

— Поговорити з вами, Беатріс, — Юджин зробив крок у мій бік.

Даррен теж зрушив. І за мить його плече опинилося між мною та Юджином.

Лорд Блумері перевів погляд на слідчого, скинувши підборіддя:

— Лорде Норт? Я щось не зрозумів, здається…