Глава 6.1

Даррен ще мить дивився на мене, примружившись, зчитуючи, скануючи. Після чого перевів погляд за плече. Туди, звідки почулися неквапливі кроки.

— Лорде Норт, — мелодійний жіночий голос за спиною, — який приємний сюрприз. Не очікувала, що ви повернетеся так швидко.

Я озирнулася.

За два кроки зупинилася невисока усміхнена жінка. Пишна фіолетова сукня з відкритими плечима та глибоким декольте. Підібране світле волосся підкреслювало довгу тонку шию та гостре підборіддя. А коли я помітила рожеву пір’їну у зачісці, усередині щось неприємно стислося.

Якось занадто багато схожого. Всесвіт, припини!

— Доброго вечора, леді Ро, — ввічливо схилив голову Даррен. — Маєте приголомшливий вигляд.

Жінка посміхнулася, кокетливо змахнувши довгими віями, і перевела погляд на мене:

— Вибачте, здається, ми з вами не знайомі.

— Леді Блумері тільки сьогодні приїхала у палац, — замість мене відповів слідчий. — Леді Блумері, дозвольте познайомити вас з першою фрейліною королеви. Леді Валері Ро.

— Приємно познайомитися, — ввічливо відгукнулася я, не в змозі припинити порівнювати зовнішність цієї жінки з тією, яку бачила у дзеркалі перед тим, як загинути. 

— Навзаєм, леді Блумері, — Валері дивилася зараз тільки на мене, посміхалася. — Багато чула про вас та вашого чоловіка. Прийміть мої щирі співчуття.

Я кивнула, та жінка вже дивилася не на мене, а на Даррена.

— Як пройшла подорож до столиці, лорде Норт?

— Не можу скаржитися, — гмикнув той у відповідь. — Провів її у приємній компанії. А як палац, щось змінилося за моєї відсутності?

— У палаці все, як завжди, — люб’язно відгукнулася Валері. — У вас якісь справи зараз чи приймете мою пропозицію випити чаю та провести час за приємною розмовою, лорде Норт? Леді Блумері?

— З радістю прийняв би вашу пропозицію завтра, леді Ро, — Даррена схилив голову вбік. — Після подорожі хотілося б відпочити. Та і до лорда Штел варто встигнути.

— Лорда Штел? — м’яка зморшка з’явилася між тонкими світлими бровами. — Вам не повідомили, лорде Норт?

— Що саме?

— Його зараз немає в палаці, — пояснила Валері. — Більшість лордів Ради разом із королем вирушили на полювання. Повернутися мають за кілька днів.

— Он як! Ну що ж… Доведеться відкласти зустріч із ним.

Валері вже знову посміхалася, відкривала рота. Та лорд Норт її випередив.

— Як почувається Її Величність?

Усмішка зникла з обличчя фрейліни. Жінка відвела погляд, опустила очі і хитнула головою:

— Так само, як і раніше. Нові маги Життя приїздили… Та так, як допомагав їй лорд Блумері,… поки ні в кого не вийшло. Не знаю, що ми тепер будемо робити.

— Так я і думав, — погляд слідчого ковзнув у мій бік. Повернувся до Валері. — Сподіваюся, їй стане краще, леді Ро.

— Я теж, мілорде, — видихнула вона і за мить повернула собі посмішку. — Ми всі на це сподіваємося. Якщо дозволите, мені вже час йти.

Я примружилася, здивована подібною реакцією. Все ж кілька реплік тому вона пропонувала чай та бесіду, а тепер намагалася втекти.

— Так, звісно, — лорд Норт кивнув. — Був радий вас побачити, Валері.

Вона повернулася до мене і з ввічливою посмішкою додала:

— Сподіваюся, вам сподобається у палаці, леді Блумері. Буду рада, якщо ви знайдете якось час на чай та розмову.

— Так, дякую, — відгукнулася я. 

Валері знову повернулася до Даррена й подала йому руку у тонкій шовковій рукавичці. Чоловік перехопив долоню, нахилився і торкнувся тканини губами.

Після чого фрейліна королеви присіла в реверансі, подарувала окрему посмішку мені. Підхопила спідницю і швидким кроком, який супроводжувався стуком підборів, поквапилася коридором.

А я проводжала її поглядом і згадувала, що чула про те, що Олаф лікував королеву. Про те гадки не мала, від чого лікував. Бо судячи з усього, це було щось складне. Що не вилікувалося остаточно.

Мить. І я згадала те, що сталося перед цією короткою розмовою. Скосила погляд на слідчого. 

Даррен стояв поряд. Не рухався. І дивився на мене, знову скануючи поглядом. Я вже бачила, як він готується поставити запитання. І навіть здогадувалася, що саме він хоче спитати.