Глава 5.2

Я підібгала губи й удала, що мене це не обходить. 

Поруч клацнули дверцята другої карети. Десь попереду пролунала коротка команда, і ланцюжок слуг, що стояв біля входу, зрушив з місця. 

Я змусила себе відірвати погляд від Юджина й повернулася до головного входу. Перенесла вагу на праву ногу й одразу пошкодувала. Ліву прострілило так, що я на секунду втратила ритм дихання. Зціпила зуби.

Поряд виникла Тіна. Кивнула мені, зупинилася трохи збоку і опустила очі.

— Лорде Норт, — один зі слуг палацу порівнявся з нами, схилився в глибокому поклоні, — які будуть накази?

— Гостей корони супроводити до їхніх кімнат, віднести речі, приставити слуг та охорону, — сухо відповів перший королівський слідчий.

Наказ почали виконувати одразу ж. Я навіть на кілька миттєвостей загубилася у вирі роботи, яка спалахнула навколо карет. Чоловіки розвантажували багаж, Тіна поквапилася допомагати наказами, десь збоку пролунала якась фраза про королівську теплицю. Але хто і що саме сказав, я пропустила.

Невдовзі мене вже супроводжували до кімнат, які мали стати моїми на час гостювання у палаці. Тіна трималася поряд. За нею квапилися і ті дві дівчини, які поїхали зі мною з маєтку. Відмітивши, що треба якось непомітно дізнатися їхні імена, я йшла за чоловіком у чорно-білому вбранні, намагалася не надто сильно крутити головою.

Коридори були широкими зі світлими стінами та великою кількістю різних картин на них. Підлога сяяла у світлі магічних кульок, які кріпилися до настінних мідних тримачів. Крізь вікна, повз які ми проходили, виднівся то парк, то частина міста, то кам’яна захисна стіна.

А скільки дверей промайнуло перед очима за весь цей час…

Я тільки нещодавно почала орієнтуватися у маєтку, тепер ж доведеться вчити нові коридори.

А потім на нашому шляху почали з’являтися люди. Не лише слуги, яких я вже відзначала за формою, а і… інші гості корони?

Чоловіки в яскравих камзолах, жінки в пишних сукнях. Хтось прогулювався коридорами, хтось збирався купками біля вікон і щось обговорював.

Нові сходи, новий коридор. І тут вже було менше аристократів. Наче ми з головного коридору піднялися у житлове крило. За мить, як виявилося, я мала рацію. 

— Сюди, міледі, — чоловік, який показував нам дорогу, зупинився біля останніх дверей біля вікна, — ці кімнати вам щедро виділила корона. Слуги, які будуть вам допомагати, вже йдуть сюди. Ваша покоївка призначається головною для них.

Тіна зблідла на цьому моменті, але з готовністю кивнула.

Чоловік відчинив двері.

Будуару чи вітальні тут не було. Двері одразу вели у велику кімнату в темно-червоних кольорах. Вона була умовно розділена на дві секції. Справа від дверей біля каміна знаходився стіл та два крісла. За темною ширмою зліва виднівся балдахін ліжка та шафа з дзеркалом. Виходу на балкон не було, проте було велике вікно напроти виходу.

— Там двері у власну купальню, — мовив слуга, який не назвався. — Якщо вам щось знадобиться, біля ліжка знайдете дзвіночок. Зможете покликати мене.

— Так, дякую, — я кивнула чоловіку, — а ви?..

— Я відповідаю за гостей корони, леді Блумері, — м’яко відповів той. — І їхній комфорт. Вечерю вам невдовзі подадуть у кімнати. Відпочивайте, дорога мала бути важкою. Ваші речі невдовзі теж принесуть.

Я кивнула, перетравлюючи інформацію. Чоловік вже повернувся, щоб піти, а потім зупинився і поглянув на мене.

— Забув повідомити. Ваш родич розміщений у цьому ж крилі, три двері від ваших кімнат. Сусідні двері — кімната ваших особистих служниць.

Знову вклонившись, він вийшов за двері, лишивши мене з Тіною та тими двома дівчатами сам на сам.

Та я навіть вдихнути не встигла, коли у двері постукали.

Тіна зреагувала першою, підскочила до них, прочинила. І… звісно ж!

— Леді Блумері, — усередину зробив крок Даррен Норт.

Обвів кімнату поглядом, наче оцінюючи умови, зупинився на мені і, примружившись, додав:

— Влаштовуєтеся?

— Якщо можна це так назвати, лорде Норт, — абстрактно відгукнулася у відповідь. — Ви щось хотіли?

— Так, — він кивнув, — повідомити, що зараз рушаю до голови Ради Лордів. Треба повідомити, що ви вже у палаці. І що незабаром треба буде влаштувати вашу зустріч з Радою.

— Навіщо? — я насупилася, не розуміючи, який план дій у першого королівського слідчого.

— Їх треба буде ще переконати, що ви корисний гість, — хитро посміхнувшись, мовив чоловік.

А в мене руки похололи. Останній екзамен я складала давненько. І точно не була готова складати новий та ще і з магії маркізи.

— Ви ж казали, що мене запрошено, бо я вже зацікавила корону своїми навичками, — гмикнула у відповідь, склавши руки на грудях. — Чи я щось плутаю? Виправте, якщо так, лорде Норт.