Глава 4.1

Позачергове на 350♥
____
— Хто вам написав, леді Блумері?

Карета вже рушила, маєток віддалявся, а я з цікавістю дивилася на те, що ж там — за межами захисних стін. От тільки попутник не збирався дарувати мені спокій.

Усередині було напівтемно. Лише смужка світла від вікна лягала на протилежне сидіння, де сидів Даррен.

Я не обернулася, вперто дивилася у вікно, стискаючи в одній руці щільну тканину темної занавіски, а в іншій — шматок паперу.

Ми заговорили в одну мить.

— Вирішили…

— Яка вам різниця, лорде Норт?

Я скосила погляд на чоловіка, який сидів навпроти й дивився прямо на мене.

— Нам досить довго їхати, — знизав він плечима. — Якщо дороги спокійні, дістанемося столиці до вечора. Невже ви збираєтеся провести весь шлях мовчки?

— Я сіла у цю карету не задля того, щоб люб’язно з вами спілкуватися, — відповіла, не кліпаючи.

Даррен поворухнувся, губи склалися в напівусмішку:

— А чому тоді? 

Замість відповіді я тільки вигнула брову і знову відвернулася до вікна.

Ми якраз проїжджали якесь поле, всіяне блакитними квітами. Вони ледь помітно тремтіли на слабкому вітрі, утримували погляд, навіть заворожували.

— Все ж вирішили не зважати на мене, — гмикнув він. — Цікава тактика, леді Блумері. Цікаво, як довго ви протримаєтеся.

— Чого ви від мене хочете? — втомлено поцікавилася я, поглянувши на першого королівського слідчого.

— Правди, — Даррен посунувся вперед, поставився лікті на коліна.

— Ви ж самі сказали, що вам байдуже, що я скажу, — пирхнула у відповідь, на мить заклякнула, зазирнувши у темно-зелені очі. — І ви самі здатні знайти всі відповіді.

— Правда, — підтвердив чоловік. — Але це не означає, що я не буду слухати те, що ви можете мені сказати.

У відповідь я тільки закотила очі та знову відвернулася до вікна.

Колеса стукотіли по дорозі. Блакитне поле повільно відступало, змінюючись смугами темнішої землі.

— Якщо ви не хочете відповідати, доведеться шукати відповіді самостійно, — знову озвався Даррен. — Поміркуймо, чому ви обрали саме цю карету, коли мали альтернативу. Навряд чи через велику симпатію до мене.

Лорд Норт посміхнувся, я вловила це краєм ока.

— Ні, ви тут не через це, — мовив він. — І навіть не через те, що корона виділила цю карету особисто для вас. Ви тут тільки тому, що альтернативою була карета лорда Блумері. Його ви зневажаєте більше за мене. Правда чи ні?

— Лорде Норт…

— Правда чи ні? — повторив він, криво посміхаючись мені в обличчя.

— Правда, — видихнула я роздратовано і знову відвернулася до вікна.

— Добре, — у голосі першого королівського слідчого почулося задоволення. — Тоді варто розібратися, чому саме ви його зневажаєте. Відповідь у мене вже є, як я гадаю. Вам, леді Блумері, не подобається, що він написав короні з приводу шлюбу із вами. Правда чи ні?

— Що за ігри?! — Я пропалила чоловіка поглядом. — Лорде Норт, вам настільки нудно з самим собою, що ви вирішили набридати мені?

— Правда чи ні? — наполегливо перепитав Даррен, стримуючи посмішку.

І у мене урвався терпець.

— Я не перша, кого ви не заарештували попри докази, бо вас зацікавило щось інше, що не має відношення до справи, яку ви розслідуєте. Правда чи ні?

Посмішка лорда Норт стала ширшою. Він посунувся ще ближче, вдивляючись в моє обличчя:

— Ви зрозуміли правила гри, леді Блумері. Навіть не сумнівався у цьому… Ні. Неправда.