Глава 3.5

Я перевела погляд з Даррена на Юджина, і назад. Їхати з жодним із них сам на сам я не горіла бажанням. Може в кареті зі слугами лишилося місце?

— Корона запросила маркізу, лорде Блумері, — відповідь Даррена не змусила на себе чекати. — Корона і бере на себе всю відповідальність з приводу того, щоб маркіза зручно та безпечно дісталася столиці.

— Гадаєте, що в моїй кареті з маркізою може щось статися? — пирхнув Юджин, пропалюючи слідчого корони нищівним поглядом.

— Гадаю, що не можу передбачити можливих подій, якщо леді Блумері обере поїздку з вами, лорде Блумері.

Від їхньої суперечки почала боліти голова.

— Може досить? — видихнула я, звертаючись до обох.

Жоден з них відповісти не встиг.

— Леді Блумері!

Я здригнулася, озирнулася. Я впізнала голос. І тим страшніше було те, що я почула в ньому нотки тривоги.

Тіл квапився у наш бік від маєтку. Майже біг.

— Що трапилося? — я кинулася до нього назустріч, не розуміючи, що могло такого статися, щоб завжди зібраний та спокійний дворецький біг.

— Вам лист, — видихнув він, опинившись біля мене. — Вночі доставили. Я вирішив вас не будити… 

Він простягував мені конверт з незнайомою печаткою. Незнайомою… Але всередині щось стислося від погляду на квітку у шипах.

Наче я мала знати цей герб. Наче він щось для мене означав.

— Дякую, — машинально видихнула я, розриваючи конверт. У руках опинився складений вчетверо аркуш паперу. 

Погляд ковзнув по рядках. І тільки тоді я зрозуміла, чому Тіл так сполохався. І чому моє власне тіло так зреагувало на цю печатку.

«Сестро! Звістка про смерть твого чоловіка нарешті дійшла до нас.

Шкода, що ти не написала сама. Та, напевно, горе затьмарило твій зір та розум. Та не хвилюйся! Я вже працюю над тим, щоб знайти тобі більш гідного партнера. Я влаштую твоє життя наново, воно не буде зруйноване так рано. 

Збирай речі. Мої люди вже в дорозі, щоб супроводити тебе додому. 

Скоро побачимося,

Твій брат,

Габріель» 

У мене ніби хтось вибив землю з-під ніг. А злість розквітла з новою силою.

Знову мова про шлюб?! Тільки цього разу від людини, яку Беатріс ненавиділа всім серцем. Людини, яку я точно не хочу ніколи зустрічати.

Його люди вже їдуть? Ну, нехай їдуть!

Я підняла голову. Знову поглянула на Юджина, який так само, як і брат Беатріс, бажав бачити мене заміжньою жінкою. А потім на Даррена. На чоловіка, який був у багато разів небезпечніше за всіх інших. Та з ним я хоча б можу грати цю партію на рівних.

— Я їду у кареті корони, — видихнула і зробила крок у бік темного екіпажу. І додала, не озираючись. — Дякую за пропозицію, лорде Блумері. Я відмовлюся від неї.

Зім’яла лист від Габріеля у руці і скосила погляд на руку лорда Норт. Він стояв біля карети, пропонуючи мені допомогу. У куточках його губ грала легка посмішка.

Я видихнула, вклала пальці в його долоню. І залізла в карету корони.