Глава 3.4

Позачергове на 300♥
________
— Що?..

— Я не відмовлюся! — повторив Юджин, піднявшись на одну сходинку вище. — Я доведу, що ви помиляєтеся, Беатріс. Я доведу це, коли корона погодиться на наш шлюб. — Він зробив ще один крок до мене. — Я приймаю ваші почуття і розумію їх. І скажу прямо, я зі свого боку зроблю все, щоб ви стали моєю дружиною, Беатріс.

Його слова мене вдарили. Витрачати сили ще і на це…. цю боротьбу…

— Подивимося, лорде Блумері, — примружившись, відповіла я, — чиїм аргументам надасть перевагу корона. Як добре, що ми якраз їдемо в столицю. А тепер перепрошую, мені треба збиратися.

Не чекаючи відповіді, я розвернулася і поквапилася розірвати відстань з Юджином. Серце калатало десь у горлі, руки тряслися. Ще трохи, і я б не втримала записники, які досі притискала до себе.

Клятий йолоп! Ну чому він не може визнати поразку?! Трясця!

До кімнат я дійшла на якомусь автоматі. Штовхнула двері, увійшла в будуар, намагаючись відновити подих, і зупинилася поглядом на валізах, які займали більшу частку вільного простору.

Мить, і зі спальні з’явилася Тіна, тягнучи на собі ще одну валізу.

— Міледі? — Тіна здригнулася, побачивши мене. — Все добре?

— Так, — видихнула я, кліпнула, дивлячись на дівчину. І здивувалася, зрозумівши, що упустила головне. — Тіно… а ти ж їдеш зі мною, так? 

Тіна кліпнула, потім м’яко усміхнулася.

— Звісно, міледі, — відповіла так, ніби нічого іншого й бути не могло. — Я ваша особиста служниця. Хто ж іще буде доглядати за вами при дворі? Поїду я і ще кілька служниць. Тих, яких ви вчили роботі в оранжереї. Лорд Норт вже підписав усі папери.

На мить стало легше дихати.

— Добре, — змогла тільки прошепотіти у відповідь. — Це добре.

Тіна тепло посміхнулася і вже звично поцікавилася, чого я бажаю перед сном. Та дати мені те, що зараз було потрібно понад усе, вона все одно б не змогла.

Той вечір я вирішила приділити відпочинку та релаксу. Пінна ванна, смачна вечеря і наприкінці солодкий сон, який прийшов не одразу. Та все ж я змусила свідомість вимкнутися, щоб відпочити перед наступною битвою, яка мала початися вже зранку.

Прокинулася від того, що Тіна торкнулася плеча.

— Міледі, — прошепотіла вона, схиляючись над ліжком, — вже час.

На дворі було ще темно, небо над маєтком тільки починало сіріти. Ранковий холод пробирав до кісток, а я стояла на ґанку, кутаючись в теплий чорний плащ і спостерігала за приготуваннями до від’їзду.

Біля маєтку стояло три карети.

Одна досить проста. З темного дерева. До неї слуги вантажили валізи й скрині. Там же знаходилася і Тіна з ще двома світловолосими молодими дівчатами.

Друга карета темно-зеленого кольору була з гербом роду Блумері на дверцятах. Юджин з’явився мить тому, кивнув мені і поквапився до цього екіпажу, на ходу віддаючи накази з приводу свого багажу. 

Третя була та сама, що приїхала за мною зі столиці. Досить строга з чорного дерева. Тільки великі вікна вибивалися на контрасті. Біля цього екіпажу стояв лорд Норт. Він розмовляв з Джуліаном, який, наскільки мені було відомо, поки збирався затриматися у маєтку Блумері. 

— Маркізо, все готово, — до мене квапився один з людей корони. Інші охоронці вже виводили коней з боку стайні, зупиняли їх біля карет. — Ви готові їхати?

— Так, — видихнула я і, підхопивши важку спідницю дорожньої сукні, спустилася сходами у двір. Пройшла алеєю і перехопила погляд Даррена, який озирнувся.

Джуліан в той час відступив від нього, кивнув мені й рушив назад до будинку.

— Леді Блумері, — лорд Норт чванливо схилив голову, — прошу.

І прочинив для мене двері темної карети.

— Ми поїдемо вдвох? — скинула я брову, помітивши, як Тіна сідає у карету для слуг.

— Так, маркізо, — Даррен кивнув. — Вас це бентежить?

— Це бентежить мене, — голос Юджина пролунав за плечем. — Леді Блумері, моя карета більше годиться для мандрівок. Запрошую до себе.