Глава 3.1

Позачергове на 200♥
_________
Я зробила крок усередину й зупинилася, не в змозі відвести погляд.

Деякі дірки у стінах і стелі вже закрили грубими заплатками з дощечок. Крізь інші ж вітер просочувався усередину, оминаючи гострі уламки скла, що стирчали в різні боки.

Та якщо це все ще якось можна було полагодити, то рослини…

Я дивилася на те, що лишилося в оранжереї, і серце обливалося кров’ю. Відламана гілка найближчого дерева лежала просто поверх кущів. Обвуглені квіти зліва були притиснуті до землі. Кілька рослин зникли остаточно. Про те, що вони росли тут, нагадували лише порожні місця на грядках та чорна кіптява на ґрунті.

І посеред усього цього безладу, живими та неушкодженими були лише дві квітки вічноцвіту. Вони перехоплювали своїми пелюстками сонячне проміння, віддзеркалювали його і блищали так яскраво, що очам ставало боляче.

Я зупинилася біля них, присіла, торкнулася. І замружилася, як від болю.

Вони теж помирали. Я відчула холод. Їм чогось не вистачало. Щось я зробила неправильно. Чи це через магію Смерті? Може, вона, як отрута, вже всмокталася в землю і тепер знищить все живе?

Я маю зрозуміти, що не так. Маю. Але не зараз.

Я чула кроки слідчого за своєю спиною. І давати йому ще один привід зачепити мене не збиралася. Випросталася і пішла вздовж кам’яної стіни, до потрібного місця. Підняла руку, торкнулася каменя і застигла, чекаючи, поки стіна від’їде.

— Ти не вона.

Його голос пролунав рівно, без жодного емоційного забарвлення. І саме це змусило мене здригнутися. Я видихнула і зробила крок у кабінет маркізи, пропустивши почуте повз вуха.

Я тут лише для того, щоб забрати рослини, реагенти та записи. Все те, що стане моєю зброєю у королівському палаці. І нічого більше. Нічого…

— Чому вбивця, якого ви найняли, сказав саме це? — голос Даррена пролунав ближче. Світло за моєю спиною сіпнулося, перекрите широкою спиною чоловіка.

— А я когось найняла, лорде Норт? — поцікавилась я, не озираючись. — Саме так написано у вашому звіті?

— Ми обидва знаємо, що у моєму звіті не вся правда.

— Справді, тобто, ви покриваєте злочинницю? — я зібрала всі записники у стопку, склала на краю столу і відкрила верхній ящичок.

— Ви хочете, щоб я вдягнув на вас кайдани, леді Блумері? — я почула посмішку в його голосі.

— А мали б, — я озирнулася, подивилася на чоловіка прямо і вигнула брову. — Ви самі сказали, що у вас є докази. То чому ви мене не заарештували?

— Це провокація, маркізо. — Даррен стояв біля виходу, притулившись плечем до стіни, склавши руки на грудях.

— Це питання, — огризнулася я, підійшла до стелажа і спробувала стягнути горщик з верхньої полиці.

— Вам допомогти? — гмикнув слідчий.

— Останнього разу, коли ви торкнулися тут моїх речей, нас зачинило, чи ви забули? — я стягнула горщик і зробила крок до виходу. 

Та Даррен і не подумав відступити, перегороджуючи вихід. Я звела погляд і підняла брови, натякаючи на те, що йому не завадило б відступити.

— То чому він це сказав, леді Блумері? — повторив Даррен, дивлячись на мене зверху вниз. — Що Ерік мав на увазі?

— Треба було спитати у Еріка, — пирхнула я і штовхнула слідчого плечем, щоб вийти в оранжерею. Чоловік відступив на крок, розвернувся. Я відчувала його погляд між лопатками, поки ставила горщик на землю. Випросталася, повернулася і перехопила чіпкий погляд лорда Норт. — Що таке? Ви ж закрили справу. Вбивцю знайдено. Чи я щось не так зрозуміла?

— Не так, — Даррен не зводив з мене очей. — Справу, звісно що, закрито. Та ніхто не каже, що раптово не буде проведено додаткову перевірку артефакту, наприклад. Тому я б на вашому місці забув про свій поганий настрій і спробував відповісти на мої запитання.

— Будете мене шантажувати? — я примружилася і зробила крок назад до кабінету, збираючись винести наступний горщик.

Рука слідчого злетіла і перекрила мені прохід, впершись у сусідню стіну.

— Окрім справи про вбивство є ще одна, леді Блумері, — мовив він, коли я вклала у погляд все своє невдоволення.