Глава 2.3

Позачергове, бо 150♥
______
Даррен ніяк не відреагував. Лише на мить стала помітнішою лінія щелепи. А пальці правої руки стиснули чашку так, що я почула легенький тріск порцеляни.

— Сміливе клопотання, лорде Блумері, — тихо озвався він. — Особливо з огляду на те, що статус леді Блумері щодо титулу ще не закріплений Радою Лордів.

Він навіть не подивився на мене, коли це сказав. Удар був спрямований точно в Юджина.

— Тим паче треба діяти швидко, — відгукнувся Юджин. — Чи ви з цим не згодні, лорде Норт? Мені здається, корона захоче, щоб титул залишився в родині. А я єдина людина, яка може це гарантувати.

Він перевів погляд на мене і додав:

— Леді Беатріс розуміє, що це найправильніше, що можна зробити у цій ситуації. Адже так?

І простягнув до мене руку. 

Я відсахнулася і різко встала з-за столу:

— Дякую за компанію, лорди. Гадаю, справи маєтку чекати більше не можуть.

Я відступила на крок і… не втримавшись, додала:

— Сподіваюся, про наступні рішення з приводу мого особистого життя я буду дізнаватися першою. 

— Беатріс, — Юджин теж встав з-за столу.

А я відвернулася і зробила крок у бік виходу з іншої сторони. З боку Даррена. Перехопила його погляд і на мить пожалкувала, що обрала саме цей шлях.

Те, як дивився на мене цей маг Смерті… У мене повітря поперек горла ставало. Наче сканував поглядом. Наче бачив наскрізь.

— Леді Блумері, — його голос наздогнав, коли я вже майже відійшла від стола, — екіпаж прибуде завтра. Будьте готові їхати зранку.

Я затрималася лише на мить. І рушила до виходу, лишивши чоловіків сам на сам.

Після їдальні день пришвидшився, наче хотів, щоб клятий доленосний ранок настав скоріше.

Спочатку зустріч і обговорення справ з Тілом. Ми пройшлися по головному. Контракти. Постачання. Заробітна плата. Охорона. Лабораторії та майстерні. Я більше питала, а він пропонував і записував. Завершили ми все це підписанням документа, який затверджував, що я призначаю його своїм представником.

Потім настав час збирати речі.

Тіна літала між шафою та валізами, кілька разів вибігала з кімнат, бо, як виявилося, у маркізи не всі речі зберігалися тут. Сукні з’являлися на ліжку, зникали, частина поверталася назад у шафу.

— А ця чому ні? — я помітила, як дівчина повертає у шафу темну сукню. Найзручнішу з усіх, які були.

— Краще ось цю, міледі, — вона витягнула щось у кольорах світанкового неба. — Вона ж вам завжди подобалася.

Я насупилася.

— Тіно, я в траурі.

Вона стиснула в руках складку тканини.

— Вдів… зазвичай не запрошують до двору, міледі, — тихо видихнула Тіна. — А якщо вже запрошують, траур доводиться знімати. Інакше… це виглядає… неправильно.

Он як. Тобто своїм рішенням Даррен підставив мене ще більше. Траур бодай міг захистити мене від Юджина та його зазіхань на мою свободу. А тепер… Чим мені прикриватися тепер?

Я мимоволі підняла руку до шиї. Пальці торкнулися чорної оксамитки. Єдиної прикраси, яку я дозволяла собі вдягати за ці дні.

— Це тобі так наказали?

— Так, міледі, — видихнула дівчина, опускаючи погляд. — Пробачте. Я мала вам сказати… Лорд Норт наказав зібрати ваші речі так, наче ви не в траурі і…

— Не виправдовуйся, — я встала, опустила руку. — Збирай речі так, як тобі було наказано.

— Міледі…

Я хитнула головою, не бажаючи чути від неї виправдань:

— Ти виконуєш наказ, я розумію. Та я не знімаю траур. Я все ще в ньому.

В підтвердження своїх слів я знову торкнулася оксамитки на своїй шиї.

Тіна ще мить дивилася на мене, наче намагалася збагнути, про що я кажу. А потім м’яко посміхнулася, опускаючи очі.

— Погана ідея? — поцікавилася я.

Тіна хитнула головою:

— Чудова, леді Блумері. Це може захистити вас.

Тепер вже і я посміхнулася. Залишалося сподіватися, що це дійсно так. І цього вистачить, щоб уникнути шлюбу з Юджином.

Лишивши Тіну збирати речі, я вийшла з кімнат. Роздратовано зашипіла собі під ніс, коли люди корони рушили за мною, варто було опинитися в коридорі, та з кроку не збилася.

Шлях до оранжереї я пройшла під супроводом. І зіткнулася ще з двійкою охоронців вже у бібліотеці. Вони стояли обабіч дверей, які вели до оранжереї. І при моєму наближенні випрямили спини.

— Леді Блумері, усередину входити заборонено, — мовив один з них, виступивши на півкроку до мене.

Ну все, замахали! Здається, люди почали забувати, якою була маркіза до смерті свого чоловіка.

— Ви смієте щось забороняти мені у моєму власному домі? — вигнула я брову, наближаючись. — Відчиніть двері. Я хочу потрапити у свою оранжерею.