Глава 2.1

Позачергове, маємо 100♥
______
Я йшла коридором до їдальні, рахуючи кроки. Свої й чужі.

Сьогодні мене супроводжувала не лише Тіна, а і двоє королівських вартових. Тих, що лорд Норт залишив біля дверей у мої кімнати. Чи то для охорони мене, чи від мене. Тепер я вже ні у чому впевнена не була.

У дзеркалі зранку я побачила себе такою ж, як і у всі дні до цього. Темна сукня, проста зачіска. Наче минула ніч не лишила жодного сліду. Наче нічого не змінилося ззовні.

Та тепер… тепер я остаточно стала Беатріс Блумері. Без шансу на повернення минулої господині. Тепер я знала, що справжня маркіза загинула. Знала, як саме вона загинула. Знала, що в цьому питанні вони з Олафом обидва були злочинцями. Вбили один одного своїми дурними рішеннями.

І весь свій спадок вони обидва лишили саме мені. І саме мені доведеться з цим розбиратися. З цієї миті.

Двері у їдальню прочинили люди корони. Я зробила крок вперед, залишаючи охорону за порогом. Скинула підборіддя й обвела поглядом приміщення.

Даррен уже сидів за столом, ближче до головного крісла маркіза. Перед ним лежала папка з документами, тарілка зі сніданком була відсунута вбік. Юджин сидів трохи далі, з іншого боку. Він скинув на мене погляд і майже миттєво схопився з місця.

— Доброго ранку, лорди, — мовила я, проходячи приміщенням. Не дивилася ні на кого з чоловіків. Не дала Юджину можливості відсунути для себе стілець, випередила його і сіла за стіл.

Лорд Блумері застиг на місці, з простягнутими руками.

— Леді Блумері, — першим заговорив перший королівський слідчий, скинувши на мене погляд, — сподіваюся, ви відпочили після вчорашнього.

— Якщо це можна назвати відпочинком, — озвалася я, не дивлячись ані на Даррена, ані на Юджина, який повертався за стіл. Кивнула служниці, яка поставила переді мною тарілку зі сніданком і чашку з чаєм. — Важко відпочивати, лорде Норт, коли ваші люди тупцюють і кашляють за моїми дверима.

— Тоді маю перепросити за їхню поведінку, — я почула посмішку в його голосі. Але не відреагувала, зосередилася на головному — їжі.

Стисла в руці виделку, намагаючись утримувати погляд на фруктах та сирній нарізці, на шматку підсмаженого хліба і листі салату. На чому завгодно, аби зараз не дивитися на Даррена. І не бачити, як Юджин свердлить мене поглядом.

— Готовий повідомити вам, — голос першого королівського слідчого порушив спокій, який я тільки-но віднайшла, — що слідство закрито. Вбивцю Олафа Блумері знайдено. Вирок було винесено вчора вночі.

— Що?! — Юджин знову схопився з місця, вдарив долонями по стільниці, посуд задзвенів. — Що ви таке кажете, лорде Норт?! Хочете сказати, що вбивцею мого брата був королівський маг Смерті?!

— Саме це я і хочу сказати, — спокійна відповідь.

Я повільно опустила виделку на край столу і все ж підвела погляд на чоловіків. Даррен виглядав надто спокійно. Жодної мімічної зморшки на обличчі. Жодного натяку на те, що його збентежив тон Юджина. А от сам лорд Блумері… Він схилявся над столом, втискаючи долоні у скатертину, обличчя почервоніло, світле волосся розтріпалося. А очі… очі бігали, наче він шукав підтвердження почутому у тоні чи виразі обличчя королівського слідчого.

— Тобто… — Юджин на мить захлинувся повітрям. — Окрім того, що цей виродок вбив мого брата, він ще намагався вбити і маркізу?! Я правильно розумію, лорде Норт? Я правильно розумію, що ви привезли у маєток вбивцю?!

— Так, ви все правильно розумієте, лорде Блумері, — спокійно і якось беземоційно відповів Даррен. Після чого підхопив чашечку з чаєм і зробив ковток.

— Беатріс? — Юджин повернувся до мене. — Ви знали про це?

— Вбивця зізнався леді Блумері перед нападом, — сухо мовив Даррен, навіть не давши мені змоги рота відкрити. — Всі папери майже готові і скоро будуть передані до архіву корони. Розслідування завершено.

— Але…, — Юджин сів назад так, наче втратив опору. Перевів погляд на Даррена. — Чому він це зробив? Маг корони! Мій брат двадцять років служив короні. Який мотив? Лорде Норт, поясніть!