Глава 1.1

Даррен Норт

На столі переді мною на сірій хустці стояла чорнильниця. З першого погляду могло здатися, що це звичайний предмет. Що в ньому немає нічого, що вартувало б уваги. Та саме через нього нещодавно загинув маг Життя. 

Це і був той артефакт, в який заховали надто потужне закляття магії Смерті.

Тіло вбивці — Еріка Герфара — вже забрали. Зранку його відправлять у столицю разом із супровідними паперами. Для нього все скінчилося. Для справи вбивства Олафа все скінчилося. Але… не для мене.

Я видихнув, відкинувся на спинку крісла і замружився. У кістках досі відчувалися відголоски холоду. Відголоски магії Смерті. Не критично, але достатньо, щоб нагадувати про себе щоразу, коли я рухав рукою.

Я мав сам перевірити чорнильницю, коли ми її знайшли. Мав раніше знайти на ній магічні відбитки двох людей. А довірив це тому, хто і був винен.

Ерік… хто б міг подумати, що людина, яка служила короні п’ятнадцять років, вирішить вчинити саме так. Вирішить вбити на замовлення… Та ще і для кого?!

Перед внутрішнім зором спливло обличчя жінки, яка стояла за усім цим. Жінки, яка мала вже бути оголошена вбивцею. Жінки, на чиїх зап’ястках я власноруч мав закріпити магічні кайдани. А натомість…

Пальці стиснули підлокітник. Дерево скрипнуло.

Я мав підписати наказ про її арешт! Підготувати папери для суду! Наказати прислати карету, якою цю жінку відправлять у столицю, як злочинницю!

Мав. Але нічого з цього не зробив.

Замість цього, я відпустив її. Дозволив повернутися до себе після всього, що сталося в оранжереї. Вирішив вчинити інакше. Якби не ті квіти, що виросли за одну мить, чи вчинив би я інакше? Чи вчинив би я правильно? Її дар міг стати в пригоді короні. Міг. А ще…

«Ти не вона. Хто ти така?»

Слова Еріка, вигукнуті в темряві оранжереї, в’їлися в мозок, наче шипи отруйної рослини. У його голосі був справжній шок. Навіть… страх!

Я не повинен був цим цікавитися. Мій обов’язок був простим: знайти, звинуватити, заарештувати, доставити. Все. Але цього разу щось відрізнялося від усіх попередніх справ.

Мій розум уперто повертався до Беатріс. До тієї миті, коли вона сиділа на землі, втиснувши пальці в землю. Потім до миті, коли жінка назвала Еріка вбивцею. У ту мить в її погляді був лише страх і правда. Вона наче вірила в те, що не має стосунку до смерті свого чоловіка. У ту мить вона, може, і дійсно в це вірила.

Я підвівся з крісла, не в змозі всидіти на місці. Моя тінь, відкинута свічками, затремтіла на стіні. Зупинився біля вікна, дивлячись у темряву парку.

Логіка кричала, що я помиляюся. Що порушую кожен принцип, кожне правило, якому себе підпорядковував. Що я цікавлюся загадкою, яка не має відношення до справи.

Але щось інше тисло зсередини.

Я хотів знати. Мені було потрібно розгадати цю таємницю. Зрозуміти, що не так з цією жінкою. Чому мій погляд тягнеться до неї у натовпі. Чому я спостерігаю за кожним її рухом, наче очікую побачити щось таке, чого не має статися.

«Хто ти така?»

Що вкладав Ерік у ці слова? Що він мав на увазі?

На жаль, я вже не зможу спитати у нього. І з цією загадкою доведеться розбиратися самостійно.

Це було божевіллям. Якщо корона дізнається, що я приховую докази проти справжньої вбивці… Мені кінець!

Але я не міг власною рукою підписати зараз наказ про страту. Поки я не дізнаюся правду… Поки… Поки що? Поки вона не відтворить той проект «фенікс» для корони? А вона здатна на це?

Перед внутрішнім поглядом знову з’явилися ті незвичні сріблясті квіти, які просто не мали існувати. Вічноцвіт. Один з інгредієнтів для зілля, що може подовжити життя. Якщо леді Блумері здатна на таке… але ж вона злочинниця!

Я різко повернувся від вікна до столу, розриваючись між обов’язком та власним бажанням змінити деякі речі.

Короні потрібні її здібності. І я готовий розбиратися з наслідками мого рішення. Я готовий ненавидіти себе за те, що лишу маркізі життя. Готовий на все, щоб зрозуміти, що з нею не так. І чим тендітна жінка змогла налякати сильного мага Смерті.

Я взяв аркуш паперу та перо. Маркіза залишиться вільною. Поки. Поки вона корисна короні. Поки я не отримаю свої відповіді.