Глава 25.3

— Підсумуємо, — мовив він. — Прямого спадкоємця у маркіза не було. Питання спадку повертається до попереднього стану. Та корона вже почала над ним працювати. З приводу Патрісії… доповідь про цей випадок буде відправлено у столицю разом із самою шахрайкою. Поки інше рішення не буде ухвалено, поки ми не знайдемо вбивцю… контроль над маєтком і землями роду Блумері залишається за короною, маркізо. Поки все залишається так само, як і у день мого приїзду.

Я кивнула:

— Розумію, лорде Норт. І як я розумію, поки триває розслідування, я не маю права претендувати ні на що.

— Саме так, — кивнув він. — Ви зможете подати прохання короні, тільки якщо не винні. І коли винного буде знайдено.

— Це все? — спитала я, відпускаючи руку Юджина. 

— Так, маркізо. Поки що це все, що я маю вам повідомити.

Мені зараз дуже кортіло спитати про той артефакт. Про ту річ, яка вбила Олафа. Лорд Норт сказав про неї лише мені. І мені хотілося дізнатися більше.

Але… кількість людей у північній вітальні вказувала, що зробити це не вдасться.

— І ще! — Даррен наче щось згадав, знову поглянув на мене. — Ви досі не поговорили з Еріком, маркізо? 

— Ще ні, — в мене похололо всередині.

Юджин насупився, поглянувши на мене. 

— Це, звісно, ваше рішення, леді Блумері, — хитнув головою лорд Норт. — Та гадаю, що невдовзі розслідування буде завершено. На це вказують деякі ознаки. У вас може не випасти більше такої нагоди.

— Так, я розумію, — кивнула. — Дякую, що нагадали, лорде Норт. Я… можу йти?

— Так, звісно, — королівський слідчий вказав на двері. — Ви вільні, маркізо. У межах маєтку, звісно що.

— Звісно що, — передражнила я його, кивнула і повернулася до виходу.

Вийшла у коридор, видихнула. Пройшла вперед, почула кроки Тіни за спиною. А за мить… і інші. Швидкі. Вперті.

— Беатріс! — голос Юджина наздогнав мене біля повороту.

Я озирнулася до брата маркіза.

— Що за зустріч з магом Смерті? — в лоба спитав він, не звернувши уваги ані на Тіну, що застигла поряд, ані на двох служниць, які йшли повз з кошиками брудної білизни в руках. — Навіщо?

— Нічого такого, через що варто перейматися, — легко відгукнулася я.

— Але… я переймаюся, — він зробив крок до мене, перехопив мою руку, підняв і стис в долонях. Зазирнув мені у вічі. — Я завжди хочу перейматися твоїми проблемами та негараздами, невже ти цього ще не зрозуміла?

— Юджине… Це не найгостріша тема, вам так не здається? — спитала я, обережно намагаючись звільнити свою руку. — Тут щойно була жінка, яка намагалася продати короні дитину власної сестри? Мені здається, це більш нагальна тема, ні?

— Чхати мені на Патрісію! — пирхнув Юджин, сильніше стиснувши мої пальці у своїх долонях. — Я думаю тільки про тебе. І наш дім.

— Наш дім? — перепитала я, вигнувши брову.

— Так, наш, — твердо повторив Юджин. — Чи ти не згодна з цим? Беатріс? Я все для цього зробив.

— Зробив що? — погане передчуття пробігло вздовж хребта. І я нарешті звільнила руку. Відступила на крок.

— Беатріс…

— Зробив що?! — видихнула я, втрачаючи самовладання.

— Написав королю, — видихнув він, дивлячись мені у вічі.

Серце спочатку підскочило до горла. А потім впало так низько, що я навіть перестала відчувати його биття.

— Поясни.

— Так, Беатріс! — брат маркіза ступив на крок до мене, скинувши підборіддя. — Я написав короні з проханням взяти тебе за дружину. Це був мій сюрприз тобі. Я сказав, що зможу тебе захистити, я це і роблю. Ти станеш моєю дружиною. 

Я сама розуміла, наскільки панічно стрибає мій погляд по його обличчю. Наче шукає будь-яку деталь… будь-яку емоцію… яка вкаже на те, що він бреше. Що вигадує. Будь-що!

— Як ти посмів?! — видихнула я, відступаючи на крок. — Я не погоджувалася на це! Я не піду за тебе заміж!

— Підеш! — Юджин наздогнав мене за мить, впіймав за руку. — Це єдиний шлях, Беатріс! Як довго ти збираєшся це заперечувати?!

— Лорде Блумері! — холодний голос пролунав збоку.

Я скосила погляд. В коридорі стояв лорд Норт. Скільки всього він чув і бачив, я навіть уявити не могла.

— Не лізьте в це, перший королівський слідчий, — видихнув крізь зуби Юджин, теж озирнувшись.

— Відпустіть маркізу, — Даррен навіть бровою не повів. — Ваша поведінка перетинає межі прийнятної поведінки.

Пальці зісковзнули з мого зап’ястка. А я… не знаю, що на мене найшло. Я не опустила руку. Розмахнулася і вліпила йому ляпаса.

Удар пройшов крізь руку до плеча, коротким різким болем. Долоня загуділа, пальці заніміли. Ляск вийшов таким гучним, що в мене задзвеніло у вухах.

Юджин хитнувся і на мить застиг, дивлячись на мене таким поглядом, наче до кінця не вірив, що я це зробила.