Глава 24.1

Ранок видався сонячним. Світло яскравою плямою проривалося крізь вузьке віконце і било прямо в очі. Та мене це зараз майже не дратувало. Адже ніч пройшла без жодних проблем. А значить, ще трохи, і я зможу повернутися до себе. 

Це підтвердилося після сніданку, який Джуліан наказав принести в кімнату. Тіна підготувала мені іншу сукню, допомогла вдягтися. І поквапилася за тим суперсолодким чаєм, який мав відновити магію в організмі. А я вихопила записку, яку тишком-нишком встигла сунути під подушку перед сном, і сховала так само надійно, як і минулого разу. У ліфі.

Зараз вип'ю цей відвар, від якого вилиці німіють. І зможу забути про ночівлю у «лазареті», як про страшний сон.

Наступною думкою було те, що може варто дійсно сходити до того мага Смерті… дізнатися про мітку. Може…, але не сьогодні. Точно не сьогодні. Я не готова до можливих наслідків його перевірки. А от завтра… чи післязавтра…

Ці думки переслідували мене і поки я пила відвар. І поки Тіна повільно йшла поряд зі мною коридорами. А я… я відчувала себе пенсіонеркою у власні двадцять вісім років. А Беатріс і того ж молодше! Років на п’ять!

То чому так важко?

Ноги переставлялися надто повільно, шлях до кімнат здавався мені якимсь несерйозно довгим. Але покращення все ж було. М’язи нили менше, у кістках не пульсував біль, та і жодного запаморочення сьогодні не було. Це тішило. Значить, ще день-два, і я зможу повернутися до звичного ритму.

Ми якраз минали високий вітраж з мисливською сценою, коли з протилежного боку коридору хтось занадто швидко вийшов нам назустріч. Занадто знайомий голос прозвучав ще до того, як я встигла зреагувати.

— Леді Беатріс! — Юджин майже засяяв. — Я маю перепросити!

Він наблизився на кілька кроків, зупинився так, щоб перегородити нам шлях. Одягнений, як завжди, бездоганно.

— Маєте? — уточнила я. — Чому?

— Бо обіцяв навідатися, але не зумів, — винувато посміхнувся він. — Як ви почуваєтеся?

— Краще, ніж учора, — розпливчасто відгукнулася я. — І я не ображаюся. Вам немає сенсу перепрошувати.

— Ні, є, — заперечив чоловік. — Проте я хочу зробити це не словами.

Його посмішка засяяла ще яскравіше. Я таким щасливим, здавалося, ще жодного разу його не бачила.

— Не хочу зараз займати вас, — Юджин спробував прибрати посмішку з обличчя, та не вийшло. — Проте… якщо ви зможете приділити мені трохи часу після обіду… Гарантую, вам сподобається те, що я підготував. 

Чесно кажучи, він мене заінтригував. 

— Мова про сюрприз, про який ви попереджали?

— І так, і ні, — чесно відповів він. — Це сюрприз. Але не той, про який я казав. Я дуже сподіваюся, що у вас вийде приділити мені трохи часу. Я зайду до вас. Відпочивайте.

І, вклонившись, поквапився далі коридором. А я тимчасово вирішила не думати про його слова та сюрприз, як явище.

Інша частка шляху минула без пригод. Тіна допомогла мені пересісти на ліжко, поправила подушки, набила їх так, щоб спині було комфортно. І я занурилася в читання. Спочатку пригодницького роману, а пізніше і про збірку законів згадала.

Коли Тіна вийшла за новою порцією відвару, сховала записку в скриньку і видихнула.

Думка про те, що її могли знайти, непокоїла. Та вона все одно губилася на тлі того, що моя задумка з порівнянням почерків провалилася. Може вдасться ще раз прогулятися до склепу? Хоча, якщо Даррен знову буде за мною слідкувати…

Ні, це надто підозріло! Трясця!

Я кусала губу і гортала книгу, знайомлячись з законами, які ухвалювалися короною і Радою лордів. Деякі здавалися дивними, інші неймовірно прогресивними. Та поки я все це лише намагалася відкласти у пам’яті про випадок. Головні для себе я знайшла раніше, тепер хотілося б мати бодай якесь уявлення про всі інші.

Те, що промайнуло декілька годин, зрозуміла тільки коли Тіна принесла обід. Коли я доїдала, сидячи у будуарі, у двері постукали. 

Тіна прочинила їх за мить.

— Дозволиш увійти? — я почула голос Юджина.

Та Тіна ще мить стояла на місці, після чого відступила на крок. На її обличчя промайнуло невдоволення, яке неможливо було не помітити.

— Беатріс, — чоловік увійшов усередину, знайшов мене поглядом, — я завадив?

— Ні, я вже пообідала, — мовила, відкладаючи серветку. — То… що ви хотіли, лорде Блумері?

Він ввічливо схилив голову:

— Я пропоную вам невеличку прогулянку.

— Лорде Блумері, — Тіна скинула підборіддя, — перепрошую за нахабство, та маркізі зараз варто відпочивати. Магістр Джуліан…

— Так, я знаю, — Юджин поглянув на служницю, — під мою відповідальність і у межах маєтку. Що скажете, Беатріс?

Я тільки знизала плечима:

— Добре, та якщо мені стане погано, ви супроводите мене назад.

— Звісно, — Юджин виглядав серйозним, як ніколи. — Але є одна умова.

— Яка ще умова? — я повільно встала з-за столу.