Глава 23.2

— Мілорде, — Тіна кинула погляд у мій бік, її брови раптом зійшлися на переніссі. І вона твердіше повторила, поглянувши на слідчого. — Мілорде, маркізі рекомендували відпочивати. Чи може ваша розмова почекати до ранку?

Лорд Норт чомусь м’яко посміхнувся і відповів дівчині:

— Я знаю, що рекомендували маркізі. І ні, розмова не почекає. А тепер залиш нас. Ненадовго.

Вона кинула на мене переляканий погляд. Я ледь помітно кивнула. Лорд Норт не відчепиться, це і так зрозуміло.

— Так, мілорде, — дівчина вклонилася слідчому, і повільно рушила до виходу.

Даррен дочекався, поки двері за Тіною зачиняться. Підійшов до стільця, що стояв перед ліжком, і поклав руки на спинку.

— Як ваше самопочуття, леді Блумері?

— Як бачите, — відповіла я, примружившись. — Не можу навіть у свої кімнати повернутися. Сукню змінити. Вам треба більше деталей чи на цьому зупинимося?

— Якщо не хочемо накликати на себе гнів вашої служниці, — нахилив він голову, — пропоную перейти до більш нагальних питань.

— Дуже мило, що ви знову вирішили приділити мені час, — отруйним тоном мовила я. — І що саме ви хотіли обговорити сьогодні?

Він пропустив мою першу репліку повз вуха і мовив:

— По-перше, я хотів би зрозуміти, яку магію ви намагалися прикликати у мить, коли вам стало погано.

— У коридорі маєтку? — я гмикнула. — Чи де там ви мене знайшли, мілорде? Чому ви збрехали іншим?

— Невже ви бажали б пояснювати лорду Юджину, як опинилися насамоті з іншим чоловіком у склепі? — руки на спинці стільця стислися.

— Може він був в курсі? — я вдивлялася в обличчя слідчого, не розуміючи, яку гру він веде.

— О, навряд, — хитнув головою Даррен. — А мені не дуже кортить витрачати час на безглузді дуелі через вашу честь, маркізо. Тому я і збрехав. Отже? Що то була за магія?

— Не було жодної магії, — видихнула я, здавшись. — Я не знаю, чому втратила свідомість.

— Не брешіть мені! — він нахилився вперед, стілець видав той мерзенний скрип. — Я відчув сплеск магічного фону у склепі!

— Моя магія — це з рослинами поратися! — я відкинула книгу, вклавши у цей жест всю свою злість.

Том з гуркотом впав на підлогу до ніг королівського слідчого.

Він опустив погляд, дивлячись на книгу. Потім знову звів погляд на мене.

— Я намагаюся, — тихо мовив він, — робити все, щоб не підозрювати саме вас. Але ви тільки і робите, що погіршуєте своє становище, маркізо. Невже вам так важко чесно відповідати на мої питання?

— Я не чаклувала у склепі! — видихнула, пропалюючи поглядом Даррена. — Якщо ви відчули якийсь там сплеск магії, шукайте іншу людину, яка була в той час поруч. Кажете, що намагаєтеся не підозрювати мене? Не вірю. Ваші дії вказують на протилежне.

Він сіпнувся, як від удару. Сховав це за тим, щоб нахилитися і підняти книгу. Зробив крок, поклав її на край ліжка. Я відчула лише хвилю тепла, яка торкнулася шкіри від його руху у просторі.

— Удам, що і цього разу повірив, — слідчий подивився мені в очі, так і не випроставшись. Стояв схилившись над ліжком. — Бо хочу, щоб завтра ви, маркізо, знайшли час і поговорили з магом Смерті. Бо якщо магічний фон було порушено не з вашої волі, то я все більше починаю хвилюватися з приводу тієї мітки смерті, про яку казав Ерік.

— Хочете сказати, що якась мітка?... — я насупилася. — Я не розумію.

— Тому я і раджу звернутися до Еріка. Він сам виявляв свою зацікавленість вашим випадком, — Даррен випростався одним швидким рухом, забираючи за собою все тепло. Постояв так мить і додав. — Урну я замінив на іншу. Ніхто не знає, що сталося у склепі. Якщо вас це чомусь не влаштовує…

— Влаштовує, — швидко видихнула я, дивлячись на першого королівського слідчого, а серце чомусь калатало від страху.

Він пішов, більше нічого не сказавши. А я сиділа і порожнім поглядом дивилася перед собою, упевнена в тому, що «мітка» тільки викриє те, що я не маркіза. Що це як шрам під час пересадки душі.

Але… якщо ні? Якщо я помиляюся?

Було б дурістю сперечатися, що магії там не було. Я відчувала, як тремтить камінь. Я відчувала це! Але… це ж не я робила, адже так? Так?!