Глава 22.4

Юджин влетів першим. Обличчя червоне, волосся розкуйовджене, наче він біг. За ним усередину зробив крок Даррен. Надто спокійний. Надто зібраний. Що аж роздратував за одну секунду.

— Беатріс! — Юджин опинився біля ліжка. — Ти мене до напівсмерті налякала! Магістре, як вона?

Він всівся на край ліжка. Схопив мою руку, стис між долонями. 

— Лорде Блумері, рука мені ще знадобиться, — скривилася я.

Він стиснув губи, але хватку послабив.

— Магістре, стан? — голос Даррена пролунав уже ближче. Він зупинився за спиною Юджина.

— Виснаження резерву, — спокійно відповів Джуліан. — Стрес, похорон, кілька днів роботи з магією. Нічого дивного.

— Беатріс, що сталося? — Юджин не звертав уваги на слідчого позаду себе. — Я чув, що лорд Норт знайшов тебе непритомною в коридорі.

Я повільно звела погляд на слідчого. Його обличчя не виказувало жодної емоції.

— Не пам’ятаю, — відповіла. 

— Сподіваюся, ви згадаєте, — холодний тон слідчого не обіцяв мені нічого доброго.

— Сподіваюся, ви не збираєтеся зараз знову влаштовувати черговий допит? — пирхнув Юджин, озирнувшись до Даррена.

— Ні, жодних запитань до маркізи не маю, — сухо мовив той, а потім повернувся до дверей ще до того, як ті прочинилися.

Усередину увійшов чоловік у чорному. Людина корони. Поквапився до лорда Норт. Щось прошепотів тому на вухо. Обличчя Даррена смикнулося.

— Що, знову? — видихнув він, повернувшись до свого підлеглого. — Я вже сказав: ні. Вона не поїде з маєтку зараз. Розберіться з істерикою.

Той відступив на крок. Схилив голову. І поквапився залишити приміщення.

— Щось трапилося, лорде Норт? — Юджин озирнувся до королівського слідчого.

— Нічого, що мало б викликати занепокоєння, — спокійно відгукнувся той. Знову поглянув на мене. — Видужуйте, маркізо. Ваша магія, як виявилося, може бути небезпечною.

Він відступив на крок, кивнув Джуліану. І теж поквапився до виходу.

Моя магія? Але я не чаклувала останнім часом. Не могла ота слабкість вилитися у втрату свідомості під час суперечки з Дарреном у склепі. І чому… чому він прикрив мене? Чому збрехав про місце, в якому я втратила свідомість?

Юджин важко видихнув, підвівся з краю ліжка.

— Я повернуся пізніше, — кинув. — Видужуйте, Беатріс. Може вам щось потрібно?

— Якщо вірити магістру, — вимушено посміхнулася я, — то лише відпочинок.

Юджин кивнув, встав, відпустив мою руку.

— Чекаю на мить, коли ви повернетеся до нас, — додав він.

Схилившись в поклоні, він теж пішов, лишивши мене з магом Життя та Тіною. 

І з неприємним відчуттям у ліфі сукні. Бо папірець зім’явся і впирався у шкіру. 

Ну хоча б записку не загубила. І те добре.