Глава 22.3

Скрип. Дивний дерев’яний скрип. Наче хвіртка на вітрі. Такий мерзенний звук. Заважає. Не дає знову зануритися у приємну м’яку темряву, яка обіцяє відпочинок та солодке забуття.

І знову. І знову. І знову!

Та що таке?!

Я поворухнулася і спробувала розплющити очі. Повіки видалися надто важкими, довелося докласти неймовірних зусиль, щоб розплющити бодай одне око.

Стеля. Звичайна світла стеля. Але щось не так…

Я повільно повернула голову, знайшла поглядом вікно. Вузьке, тонке, крізь яке було видно лише крихітний прямокутник світлого неба.

— Міледі? — тихий переляканий голос пролунав зліва. І знову цей клятий скрип!

Я повернула голову. Шия відповіла хрускотом.

Тіна зірвалася зі стільця, що стояв біля стіни. Кинулася до мене. Стілець скрипнув востаннє.

— Ви… ви прокинулися, міледі! — видихнула вона, нависнувши наді мною. — Як ви себе почуваєте? О, боги! Я маю покликати цілителя! Зараз!

Дівчина кинулася до дверей, не даючи мені змоги відповісти на питання. І зникла за ними.

Я ж ще раз кліпнула, оглядаючись. Не моя кімната. Якась гостьова? Де я взагалі? Що трапилося?

Останнім, що я пам’ятала, був склеп. Свічка. Записки. І… Даррен Норт, який завадив усім моїм планам.

Двері розчахнулися, здавалося, за мить.

— Так, отямилася, — я почула голос Тіни. — Магістре, прошу!

— Леді Блумері, — знайомий голос пролунав вже зовсім близько.

Я повернула голову ще трохи, тільки зараз зрозумівши, що чомусь знову лежу з заплющеними очима. Змусила повіки підкоритися і поглянула на мага Життя. 

— А я якраз хотіла з вами поговорити, — видихнула я зовсім не те, напевно, що мала.

— Справді? — чоловік посміхнувся, підсунув стілець, всівся біля мого ліжка. — То це ви навмисно так над собою познущалися, щоб тільки зі мною поговорити?

Я чула його слова. Але сенс чомусь не вловлювався. Наче я на мить втратила можливість розуміти.

— Я хотіла попросити, — мовила я, нічого до ладу не розуміючи, — щоб ви допомогли моїй служниці…

— Вашій служниці? — чоловік, якого, здавалося, звали Джуліан, посміхнувся. — Чим я можу допомогти вашій служниці?

Я чула як Тіна голосно видихнула. І це тільки надало мені ще більше впевненості у тому, що я роблю все правильно.

— Шрам, — мовила я. — Чи можете ви його прибрати? Я не знаю, скільки коштують послуги мага Життя. Та я заплачу.

Принаймні, у ту мить, я чомусь була впевнена, що зможу розплатитися.

Посмішка на обличчі Джуліана стала ще ширшою. Він повернувся до Тіни.

— Ходи сюди, що там за шрам? Ох…

Я не бачила, що відбувається. Хвилину було тихо.

— От і все.

Тіна зітхнула. 

— Міледі! — вона з’явилася в полі мого зору. На щоці, яку раніше пересікав шрам, нічого не було.

Гладесенька біла шкіра, легкий рум’янець, кілька ластовинок… 

Трохи підняла погляд. У світлих очах бриніли сльози.

Я тільки посмішку з себе вимучила, бо пам’ятала, що обіцяла їй прибрати цей шрам. 

— А тепер займемося вашим здоров'ям, маркізо, — Джуліан скрипнув стільцем, підсунувшись ближче до ліжка. — Навіщо ж ви так над собою знущаєтеся?

— Я? — здивування виринуло з мене хрипким питанням.

Маг Життя хитнув головою:

— Ваш резерв виснажено. Ваша служниця казала, що ви багато часу проводили якісь експерименти з рослинами. Стільки сил вам не можна витрачати, не без підготовки так точно. Що ж ви… налякали увесь маєток!

На мить мені дійсно стало соромно. А потім я спробувала сісти. Без допомоги Джуліана не вийшло б.

Сперлася на спинку ліжка:

— А чому мені стало погано тільки зараз? Я останнім часом нічого не робила…

— Дивно, — Джуліан насупився, вивчаючи мене поглядом. — Дозволите?

Простягнув руку. Я ворухнула пальцями, але підняти долоню не змогла. Маг Життя поклав свою поверх моєї. Я відчула тепло, яке розлилося шкірою.

— Щось було, міледі, — пробурмотів він. — Резерв надто слабкий. Ви точно не чаклували напередодні?

Я вперто похитала головою.

— Тішить тільки те, що загрози життю немає, — мовив чоловік, прибравши руку. — Але декілька днів я б радив вам не звертатися до магії. Відпочивати. І… Тіно, так?

— Так, магістре! — дівчина озвалася одразу ж.

— Чаї з глінердли та вогняної орхідеї. Три рази на добу. Допомагає при магічному виснаженні.

— Зрозуміла, — Тіна схилилася. — Принести зараз?

— Зайвим не буде, — Джуліан вже знову повернувся до мене.

Тіна кинулася до дверей. І зойкнула. Відступила на крок і пустила усередину одразу двох чоловіків. І якщо появу Юджина я тут могла прийняти. То візит лорда Норт не обіцяв нічого доброго.