Глава 22.1

Світляк висів у повітрі рівною білою кулею. Холодне світло розмазало тіні по стінах. А посеред дверного отвору стояв Даррен Норт.

Я стиснула пальці так, що папір хруснув у руці. Мозок на секунду завис. Потім спрацювало щось дуже давнє, ще зі шкільних часів, коли директор раптово заходив у клас.

Рука сама смикнулася до саркофага. Я вхопила лист з погрозою, що лежав найближче до свічки, і запхала його собі у ліф. Холод паперу ткнув у шкіру. Решта записок, які я переглядала, злетіли з каменю, посипалися додолу, зашурхотіли по підлозі.

— Леді Блумері? — голос Даррена прозвучав набагато ближче, ніж я очікувала. — Яка цікава зустріч.

Мені знадобилося кілька миттєвостей, щоб загасити паніку. А чоловік за цей час встиг зробити кілька кроків до мене. Світляк рухався за ним, підсвічуючи саркофаги, стертий камінь під ногами і… записки, які розлетілися.

— Згодна з вами, — відповіла я, повільно випрямивши спину. — І що ви тут робите?

— У мене до вас те саме питання, — мовив він, примружившись. — Це вже вдруге, коли я знаходжу вас у дуже незвичному місці у дуже недоречний час? Правильно?

— Недоречний? Чому ж? Найкращий час, в який мені ніхто не може завадити… Окрім вас, як виявилося. 

Його погляд повільно ковзнув вздовж мене, перемикнувся на урну, свічку, записки.

— Так, виявляється, що я вам заважаю, маркізо, — погодився той, кивнувши. — А що саме ви робили, що я вам завадив? Може, практикували магію Смерті? Атмосфера тут підходяща.

— Що?! — я навіть посміхнулася. — Цікава гіпотеза. Невже можна стати магом Смерті, не маючи дару?

— Можна, — спокійно відгукнувся чоловік, нахиливши голову. — Це не магія Життя, з якою необхідно народитися. І не кажіть, що ви цього не знали.

Беатріс мала б про це знати. А я тільки пирхнула.

— Ким треба бути, щоб вчитися магії Смерті у королівстві, в якому це заборонено, лорде Норт? До того ж у мить, коли перший королівський слідчий шукає вбивцю маркіза, упевнений у тому, що вбили того магією якраз таки Смерті? Скажіть, як кого ви мене сприймаєте?

Крок до мене.

— Як я вас сприймаю? — повторив він, нахиливши голову. Попри наявність світляка, тінь чоловіка накрила мене. А погляд чоловіка вп’явся мені в обличчя. — Як вродливу та розумну жінку, яка здатна відволікти від розслідування одним своїм поглядом. І знаючи це, користується цим.

З мене наче подих вирвали. Я дивилася в темні зелені очі і не могла повірити в те, що він щойно сказав саме це.

— Ви що, фліртуєте зараз зі мною, лорде Норт? — ошелешено видихнула я.

Куточок його губ смикнувся:

— А що, це було схоже на флірт, маркізо? Ви поставили запитання, я ж відповів. Зазвичай саме так відбувається допит. Тепер моя черга. Що ви робите вночі у склепі? І чому вся підлога у записках? Що ви серед них шукаєте?

Світло від кулі ковзнуло по його обличчю. Тінь лягла під вилицями. 

— Стало цікаво, що написали інші, — я скинула підборіддя. — Може хтось зізнався у вбивстві, бо шкодує про це.

— Цікава здогадка, — примружився лорд Норт. — Але хибна. В жодній записці тут немає зізнання.

Мене наче струмом вдарило:

— Ви вже прочитали їх?

— Звісно, — слідчий не поворухнувся. — Цікаво, що у вашій була дуже конкретна обіцянка. Я б спитав, що ви мали на увазі, та зараз це вже не важливо. Поясніть краще, маркізо, чому ви втручаєтеся у слідство, яке проводить корона?

— Бо ви чітко дали зрозуміти, що підозрюєте мене, — видихнула я, і тільки зараз зрозуміла, наскільки змерзла. — А мені якось не хочеться відповідати за чужі гріхи. Це не втручання, а допомога.

— Про яку я не просив, — темна брова вигнулася. — Чи ви гадаєте, що я не здатен знайти справжнього вбивцю?

— Я лише хвилююся за власну долю, — майже не збрехала, не відводячи погляду. — Бо якщо не знайдете, я ваша перша підозрювана, лорде Норт. Чи будете це заперечувати?

— Ні, не буду, — у голосі Даррена щось завібрувало. — Та й оголосити вас винною без доказів не посмію.

— Як сьогодні з ляпасом?