Глава 19.2

Я кайфувала від відчуття у мить, коли з прохолодної бібліотеки робиш крок у теплу оранжерею. Наче робиш крок у гаряче літо і відпочинок. Звісно, виникало питання, чи не шкодить книжкам сусідством з подібним приміщенням, та двері наче щільно зачинялися. 

— Ти ж знаєш про мою невеличку таємничку, адже так? — я торкнулася каменя на стіні і озирнулася до Тіни.

Вона спостерігала за тим, як прочиняється таємна кімната.

— Так, міледі.

— Тоді ось тобі ще одна, — промовила я, входячи усередину. На столі в підсвічнику лишилася та свічка, яку я кинула тут під час появи слідчого. Було б непогано мати при собі запальничку чи сірники, щоб запалити її. Та нічого такого з собою не було. — У мене є можливості… м-м-м… чути рослини.

Тіна застигла на межі між оранжереєю і тим, що цілком можна було назвати кабінетом маркізи.

— Я не розумію, міледі, — чесно зізналася вона.

Я теж, якщо чесно. Тому ми тут.

Але вимовила зовсім інше.

— Це спадковий дар, — я повернулася до неї обличчям. — Торкаючись рослини, я… розумію, які в неї властивості, як її можна приготувати, що з неї можна зробити. І так, як маркіза більше з нами немає, а його… справа потребує розуміння у ліках та травах…

— Ви хочете робити те, що робив лорд Олаф? — здивовано зітхнула дівчина.

— Ну… в якомусь сенсі, — зізналася я, все ще не відчуваючи впевненості. — Я не знаю, чи вийде у мене. Але я б хотіла трохи потренувати зараз свій дар, бо раніше… не скажу, що ставилася до нього надто серйозно.

Тіна кивнула:

— Я зрозуміла, міледі. Я не видам вашу таємницю. Скажіть, що мені треба робити?

— Записи, — я повернулася до столу і знайшла той записник, в якому маркіза вказувала, як слідкувати за рослинами, що поки знаходилися у горщиках. — Я хочу записати все те, що зможу дізнатися про ці рослини. Я кажу, ти — пишеш. Зрозуміла?

Тіна знову кивнула:

— Так, міледі. Вже починаємо?

— Поки ні. Ще трохи справ до цього…

Я зосередилася на записах, зосереджуючись на кожному слові кілька секунд. Рослину у цьому горщику треба полити. Цю здобрити порошком, який лежить у шухляді столу в синій колбі. Є. Цю виставити на сонце на кілька хвилин. І не перетримати. А цій розрихлити землю.

В якусь мить я відчула себе так, наче знову приїхала до тітки, в якої була ціла кімната з рослинами, і вона заохочувала мене допомагати. Ми щось пересаджували, щось рятували від шкідників. Тоді мені це не дуже подобалося. Пізніше я виросла і сама почала прикрашати квартиру кімнатними рослинами. А тепер… маю цілу оранжерею.

Я виконувала інструкції, які залишила Беатріс, і не могла зрозуміти, як вона могла вивести нові рослини. Так, дар дозволяв розуміти більше про вже існуючі. Але той же вічноцвіт чи тіньовик… як я розуміла, були винайдені саме Беатріс.

Як же працює твій дар, люба?

Відповіді на це питання поки не було. Тому я повернулася до того, що збиралася зробити. Закінчила з рослинами у кабінеті, зачинила сховані двері і повернулася обличчям до оранжереї.

— Почнемо, — скомандувала я Тіні, яка озирнулася, не знайшла поряд нічого, на що можна сісти. І всілася просто на землю, відкривши зошит і відкупоривши чорнильницю. — Напиши зверху слово «рослини».

Я почула, як скрипить перо. Повільно, наче дівчина дбайливо виводила кожну літеру. А потім замислилася.

Ні, навіщо нам записувати властивості окремих рослин? Це інформація, яка точно є в якихось книгах. А якщо і ні, варто торкнутися, як я зрозумію. Треба інше. Щось корисніше для корони. Для справи, яка годувала родину Блумері.

— Закреслюй, — мовила я. — Пиши «рецепти».   

Якщо я хочу лишитися корисною, мені потрібні не тільки окремі властивості. Мені треба показати, що я можу робити те, чого не вміють інші. Складати.

І я дуже сподіваюся, що дар Беатріс зможе мені з цим допомогти.

Перед тим, як почати надиктовувати далі, пройшлася алеєю, торкаючись то однієї рослини, то іншої. Кожен дотик приносив коротку хвилю інформації, до якої я вже починала звикати. Седативні властивості. Зниження запалення. Стимуляція кровообігу.

Я зупинилася біля кущика з сріблясто-фіолетовим листям. 

Місячна лаванда. 

Разом із назвою з’явився і рецепт приготування. Легкий заспокійливий ефект, якщо настоювати в холодній воді. І сильний, якщо в гарячий, та має кілька побічних ефектів, як-от сонливість та втрата свідомості.

Біля неї сірів дуже пухнастий мох. Просто на великому камені. Доторк підказав, що це кам’яний мох, який міг укріпити тіло та кістки. Збадьорити на короткий плин часу.

Щоб перевірити свою здогадку, торкнулася обох рослин одночасно. І застигла. Бо в голові було тихо. Кілька довгих секунд дар мовчав і не підказував мені нічого. А потім…

 Це був не просто текст. У свідомості промайнув справжній рецепт. 

— Пиши, — скомандувала я, поки не забула. — П’ять унцій сушеного моху, три квітки місячної лаванди. Настоювати три доби у розчині гірської води на холодному вугіллі.