Глава 17.2

Крок усередину.

Штори цього разу розсунуті. М’яке світло ковзає дерев’яними панелями на стінах. А крісла… порожні.

Юджин стояв біля каміна, схрестивши руки на грудях. Завжди пригладжене волосся сьогодні виглядало менш охайно, наче йому не дали часу зібратися. Він тільки ковзнув поглядом у бік дверей, коли я увійшла. А потім повернувся до жінки, яка стояла біля вікна.

Жінка ж… Звичайна жінка. Років може тридцяти п’яти, може трохи менше. Біляве зібране на потилиці волосся, овальне обличчя. Найбільше дивували її очі. Гетерохромія в усій красі. Праве око темне, а ліве — світло-сіре. Вдягнена у просту світло-зелену сукню з довгими вузькими рукавами. А руки охоплювали вже досить величенький живіт.

— Леді Блумері, — голос лорда Норт став для мене несподіванкою. Я тільки після цього помітила чоловіка збоку від дверей. Він спирався плечем на стіну і майже не рухався.

— Доброго всім ранку, — хрипко озвалася я. — Мені повідомили новину. Патрісіє.

Я кивнула жінці. А вона… Ні, не здригнулася, як Тіна. Не сховала очі. Вона скинула підборіддя. Прямо поглянула на мене. А потім легко вклонилася.

— Леді Блумері, — голос був тихим, — і вам доброго ранку.

— Що ж, якщо всі зібралися, — Юджин відступив від каміна, — можна і поговорити, правда?

Його очі знову знайшли Патрісію.

— Згодна з вами, лорде Блумері, — погодилася вона. — Я тут якраз заради цього.

— Тоді почніть розмову, — запропонувала я, підходячи до крісла. Поклала долоні на спинку. — Це досить неочікувана новина. І я навіть уявити не можу, як почати.

Патрісія якось дивно на мене поглянула, а потім мовила:

— Одразу хочу сказати, що я тут не заради скандалу. Я хочу обговорити ситуацію, яка склалася. Добре, що у маєтку зараз присутня людина корони, так навіть краще.

— Для кого? — Юджин закотив очі. — Хто ти взагалі така? Чим доведеш, що дитина від мого брата?

— У мене є листи, які надсилав мені маркіз, — спокійно відгукнулася вона. — Він знав про мою вагітність. І давав обіцянки, які зараз можуть розвалитися через його… його…, — її голос затремтів.

— Тіно, — я озирнулася, — принеси води.

Дівчина кинулася до дверей майже миттєво. А я повернулася до Патрісії.

— Гадаю, правдивість цих слів буде неважко перевірити, — мовила я. — А поки… які обіцянки дав мій чоловік?

Я навмисно зробила акцент на останніх словах, щоб не так сильно вибиватися з образу Беатріс. Патрісія не бачила її півроку. Може і повірити, що маркіза змінила погляди та поведінку.

— Він обіцяв мені захист, — скинула підборіддя Патрісія. — Що наша дитина буде визнана. Обіцяв піклуватися про мене так, наче, — вона чомусь раптом замовкла, підтисла губи, а потім додала, — наче я маю на це всі права.

«Наче вона його дружина»? Це вона хотіла зараз сказати? Навіть, якщо і ні, то щось дуже схоже.

— Це якась нісенітниця! — Юджин змахнув руками. — Мій брат ніколи б не став спати з прислугою! Ця жінка прийшла оббрехати світлу пам’ять Олафа!

— Листи, про які ви казали, — лорд Норт вперше заговорив після початку розмови, — де вони?

— У моєму домі, — Патрісія перевела погляд на слідчого.

— Чому не взяли їх із собою? — вигнув брову Даррен.

— Боялася, — спокійно визнала вона. — Боялася, що… маркіза більш бурхливо сприйме цю новину і єдиний доказ моїх слів та моєї правди буде знищено.

Я майже відчула на собі погляд першого королівського слідчого. Він затримався десь між лопаток.

Двері клацнули. Повз мене пройшла Тіна, яка несла на таці кілька склянок і скляний глечик з водою. Поставила на підвіконня у повній тиші, налила води і подала склянку Патрісії.

Жінка ж… не квапилася брати склянку.

— Щось не так, Патрісіє? — це не сховалося від очей Даррена.

— Хвилююся, щоб там не було отрути, — мовила жінка, поглянувши на мене.