Глава 17.1

Вагітна? Від маркіза?

Я зі здивуванням дивилася на Тіну, намагаючись усвідомити почуту новину.

Тобто він не отримав дитину від Беатріс, яка непогано захищала себе місцевими контрацептивами, і пішов гуляти на стороні? А він знав, що ця жінка вагітна?

Трясця, а це якось відобразиться на підозрах Даррена? Ще вирішить, що маркіза чоловіка вбила, бо той коханку собі знайшов. Ще і коханку вигнала… 

Так, стоп! Поки це лише мої думки, а не слідчого. Моя особиста паніка. Треба спочатку розібратися у ситуації, а вже потім думати, треба панікувати чи ні.

— Міледі, які будуть накази? — Тіна зупинилася переді мною.

— А які тут можуть бути накази? — я хитнула головою, занурена у власні думки. — Її ж впустили?

— Так, звісно, лорд Норт наказав.

Ну звісно.

— Лорду Блумері теж повідомили, — відчиталася дівчина. — Вони зараз всі збираються у північній вітальні. Ви…

— Чи піду я туди? Звісно. Допоможи, будь ласка, вдягнутися.

Тіна кивнула і з подвійною швидкістю почала мене збирати. Одяг, зачіска, взуття, легкий макіяж. І сніданок, від якого я відмовилася. Як взагалі можна не давитися кашею, коли тут навколо розгорається подібна історія?

І десь тільки у той момент я зрозуміла головну проблему цієї новини.

Якщо ця жінка дійсно вагітна від маркіза, то питання спадку відпадає. Правильно ж? Хоча, якби тут працювали закони мого рідного світу, цей спадок поділили б між Беатріс та дитиною. Але Юджин запевняв, що мене можуть позбавити будь-якого спадку, бо я жінка. Виходить… якщо коханка маркіза вагітна дівчинкою, вона теж нічого не отримає?

Трясця, я заплуталася! Треба вже ознайомитися з законами королівства, в якому я опинилася. Бо відчуття сліпого кошеняти не тішить.

Саме з цим проханням і я звернулася до Тіни.

— Закони? — здивовано перепитала дівчина.

— Так, зможеш пошукати в бібліотеці? Має ж там щось бути? Або… спитай у Тіла. Не знаю. Я… хочу оновити свої знання у цій сфері. І, може, з’явилися якісь нові закони, про які я не знаю. Добре.

— Я пошукаю і спитаю, так, — Тіна кивнула. — Добре.

— Дякую, — я посміхнулася їй і зробила крок у коридор, подумки готуючись до сцени, у якій навіть ніколи себе не уявляла.

Згадуючи дорогу, щоб нарешті йти попереду служниці, я думала над тим, як би на все відреагувала маркіза. Все, що я про неї вже знала, вказувало лише на те, що це б був скандал. Битий посуд. Роздряпані обличчя. Але я… не хотіла влаштовувати подібні сцени. Непогано б було дізнатися, чого це я… тобто моя попередниця… звільнила цю жінку…

— Тіно, — я озирнулася на сходах, — нагадай, будь ласка, коли ця жінка перестала працювати у маєтку?

Дівчина застигла позаду мене, тримаючись за поруччя. Руді брови зійшлися на переніссі:

— Десь півроку тому, міледі. Коли ви оголосили, що не бажаєте її більше бачити.

— Не пам’ятаєш, справжню причину мого рішення? Бо здається, я тоді була не в найкращому настрої…

І знову під уявною підошвою скрипнув уявна тонка крига.

Але не ризикнути я не могла собі дозволити.

Тіна ж… насупилася ще дужче. Наче не було якогось надто гучного скандалу.

— Я тоді працювала лише кілька місяців… Здається, ви були незадоволені її роботою, міледі. Патрісія завжди була досить тихою. Вона теж нічого не казала мені. Хоча плітки про її зв’язок з вашим чоловіком вже ходили… ви могли їх почути.

Ага-а-а…

— Відреагували ви тоді дійсно досить бурхливо, — додала Тіна за мить. — Кинули сукню у камін, бо це була не та сукня, яку мала вам принести Патрісія.

Не перестаю… дивуватися характеру Беатріс. 

— Щось таке пригадую, — задумливо пробурмотіла у відповідь. — Якщо щось важливе раптом згадаєш, скажи мені.

Тіна кивнула. А я розвернулася і попрямувала далі. Більше ми не говорили. І вже за кілька хвилин двері у північну вітальню прочинилися переді мною.