Глава 15.1

У мене всередині щось просіло. Земля під ногами теж похитнулася.

Я дивилася на Тіну, а чула тільки те, як голосно стукотить в мене серце.

Це зробила Беатріс?! Щоб покарати?! Вона що, взагалі, геть хвора була?!

У мене похололи та затремтіли руки. А Тіна ледь помітно поворухнулася і…

— Міледі, чи можу я спитати?

Ні. Ні-ні-ні. Бо у мене немає відповіді на те, як так вийшло, що твоя пані гадки не має, що цей шрам залишила вона сама! Трясця!

Думай! Ну ж бо, думай!

Образ маркізи в очах цієї дівчини щойно зламався. Так, я не хотіла, щоб вона мене боялася. Але я точно не хотіла підставляти власну шию під лезо її підозр!

Якщо вона скаже слідчому… Якщо у того з’являться підозри про те, що маркіза раптово почала забувати важливі події…

Скажи щось. Хоч щось. Треба відповісти!

— Я… — почала я і сама почула, як голос зрадницьки хрипить.

І не змогла вичавити з себе більше ані звуку. Порятунок прийшов звідти, звідки я не очікувала. Двері в оранжерею прочинилися. 

Усередину зробив крок Даррен Норт. Його погляд затримався на Тіні. Потім стрибнув до мене.

— Маркізо, я не завадив?

Я кашлянула, перевела погляд на чоловіка:

— Ні, лорде Норт. Не завадили.

Я кинула погляд на Тіну, яка знову дивилася лише на землю перед собою.

Треба буде з нею поговорити пізніше. Дати якусь відповідь, яка її задовольнить. Треба буде щось придумати, поки вона не розкрила мою таємницю.

Перший королівський слідчий кинув погляд на Тіну:

— Залиш нас.

Тіна поглянула на чоловіка, а потім повернулася до мене. Не зрушила з місця, поки я не кивнула. Після чого розвернулася, вклонилася обом і рушила до виходу. 

— Яка віддана у вас служниця, маркізо, — гмикнув Даррен, простеживши поглядом за Тіною. — Мабуть, знає багато ваших секретів, еге ж?

Мене наче струмом від його слів вдарило. Я пропалила поглядом лорда Норт.

— Так можна сказати про всіх слуг, — видихнула нейтральним тоном. — Що знає один, знають і всі інші. Плітки річ така, лорде Норт.

— Важко з вами не погодитися, — кивнув чоловік і жестом запропонував пройтися оранжереєю. — Та все ж в особистих слуг частіше за все язик зав’язаний… Чули про слуг графа Ентіор?

— Що саме? — перепитала я, сподіваючись, що граф з таким прізвищем справді існує чи існував, і я не вступаю зараз в чергову пастку.

— Кажуть, він відрізав язики тим слугам, яким довіряв свої найстрашніші таємниці, — поділився інформацією Даррен. — Правда чи це ні, ми вже не дізнаємося. Але було б цікаво дізнатися, що такого він приховував від інших подібним чином.

— Це жахливо! За таке мають карати!

— А за шрами на обличчях служниць мають карати? — байдужим тоном поцікавився чоловік, а я запнулася на рівному місці.

Удала, що зацікавилася станом одного з кущів. Зупинилася, нахилилася над ним.

— Щось трапилося, маркізо? — голос слідчого пролунав над головою. — Чи ви не знали, що мені це відомо?

Тобто… він не підслухав це щойно?

У мене тряслися руки, поки я торкалася гілочки з круглими скляними ягідками. Інший голос в голові підказував назву та рецепт приготування зілля відновлення сил.

І разом із тим намагалася відновити подих.

Якби він почув це щойно, перед тим, як увійти в оранжерею, почув би і моє питання. Почув би подив у голосі Тіни.

Ні. Він дізнався про це раніше. Це просто збіг. Звичайнісінький збіг.

Запевнивши себе у цьому, я випросталася і повернулася до слідчого.

— Я не здивована, що вам відомі подібні речі, лорде Норт, — голос пролунав холодно. — Все ж ви тут вже декілька днів. А це не секрет, що інколи я…

Що я? Припускаюся помилок? Ні, надто м’яко. Поводжуся, як тварюка? Ні, не повірить. 

— Буваю запальною, — промовила я за мить і ледве не скривилася від того, як це пролунало.

Даррен ще мить дивився на мене. Потім гмикнув і помахом руки закликав продовжити прогулянку між клумбами та кущами.

— Опишіть свій звичайний день, маркізо, — раптово запропонував він, крокуючи поряд. — Почніть з пробудження.

— Це вже той саме допит, на який ви мене запросили? — не втрималася я, не розуміючи, що йому дасть відповідь на це запитання.

— Можливо. Отже? Коли ви прокидалися? Спочатку вдягалися, а потім снідали, чи навпаки? Чим зазвичай снідаєте?

Он воно що! Хоче впіймати не дрібниці, щоб зрозуміти, коли я брешу. Гарна спроба. От тільки всі мої слова йому — брехня.