Глава 13.2

Позачергове оновлення, бо назбирали вже 350♥ ♥_♥
______
— Але повітря…, — не надто впевнено пискнула я.

— Його тут вдосталь, — знизав він плечима, гортаючи сторінки. — Вам вистачить, щоб згадати, як ви встановлювали тут захист. І як його зняти.

Трясця!

Маркізі може б і вистачило. А я і гадки, бляха, не маю! 

— Це не смішно, — я знову захлинулася повітрям. — Якщо ви зараз не звільните нас, у мене почнеться панічна атака. Попереджаю.

— Що у вас почнеться? — лорд Норт навіть погляд від сторінок відірвав, звів на мене.

— Істерика, якщо вам так буде зрозуміліше. І я обіцяю, вам це не сподобається, лорде Норт.

— Ви погрожуєте першому королівському слідчому? — майже ліниво перепитав він.

— Попереджаю, — огризнулася у відповідь і відвернулася.

Сил не було бачити його спокійне обличчя.

Трясця! Думай, Леро, думай! Що трапилося перед тим, як зачинилися двері?! Це може бути не магія, а механізм. А може і те, і інше. В будь-якому випадку у мене під стрічкою спідниці заховано гребінець. Можна буде спробувати відколупати якийсь камінь. А там вже і кладку розібрати можна буде спробувати.

Думай!

— Вічноцвіт, — голос Даррена перервав ту мить спокою, яку я з таким зусиллям навколо себе будувала. — Гарна назва. Це тільки через те, що ця рослина може стати одним з компонентів зілля вічної молодості чи вона і квітне постійно?

— У вас в руках всі мої нотатки, нащо в мене питати? — просичала я, знову відчуваючи, як стеля та стіни починають наближатися. Тиснути.

— Не схоже, що ви таким тут ділилися… Хоча, дещо цікаве все ж є. Отут ви, наприклад, пишете, що ваша служниця дізналася про ваші експерименти, і ви готові їй нашкодити, якщо вона скаже про це маркізу. А значить, Олаф Блумері не знав про ваші експерименти.

— Вітаю вас з цим відкриттям, — я знову проводила долонею по одній зі стін, тиснучи на кожен з камінців. — Ви розгадали загадку тисячоліття: дружина не довіряла чоловіку, якого не кохала. Скандал!

Позаду мене почувся кашель. Чи це сміх?! Він що регоче там сидить?! Мерзотник!

Озиратися та перевіряти, я не стала. Продовжуючи пошуки механізму, який мав випустити мене з цієї пастки.

— О, то ви навіть виростили один вічноцвіт, — почулося з-за спини, поки я зачепилася пальцями за горщики на стелажі. І думала, чи пов’язаний якось дотик слідчого до одного з них.

— Що?

— А що, я не мав це знайти? — по-своєму зрозумів моє питання Даррен. — Ви ж тут самі пишете, що перший досвід з квіткою вас розчарував. Вона втратила пелюстки майже одразу, як розкрилася… Ви зрозуміли, чому?

Я все ще дивилася на один з важких горщиків і вже думала про те, що знаю, як змусити його замовкнути. Та за таке мене точно заарештують. 

Маркіза напала на слідчого — новина для перших шпальт!

Цікаво, тут є взагалі газети? Чи як вони новини дізнаються? Магічне телебачення?

За цими дурними думками, які блукали у голові і намагалися відволікати від паніки, я згадала, як відкрила щоденник Беатріс. Дотиком. Просто дотиком до правильного місця. Як сканер відбитку. Може і тут щось схоже? Просто того місця торкнувся Даррен. І тому нас тут закрило.

— Якого горщика ви торкалися? — я все ж озирнулася до слідчого.

Він навіть пози не змінив. Гортав записи маркізи, розвалившись на стільці.

— Що?

— Якого, трясця, горщика ви торкнулися перед тим, як спрацювала пастка?!

Чоловік ще мить дивився на мене цим поглядом, яким дивляться на кішку, що бешкетує і ганяє пакет із магазину. А потім показав на горщик.

Якщо моя здогадка правильна. Якщо…

Довелося встати навпочіпки, щоб дотягнутися до потрібної полиці. Пальці ковзнули по прохолодному глиняному боку.

Мить. Друга. Я вже розчаруватися встигла у власних розумових здібностях, коли щось тихо клацнуло.

Я озирнулася, не вірячи власній вдачі. І побачила, як стіна зрушила. Міліметр. Ще. І ще.

Повітря з полегшенням вийшло з легень.

— А казали, що не знаєте, як нас звідси витягнути, — стілець скрипнув, Даррен встав.

— Покладіть туди, звідки взяли, — я озирнулася. Лорд Норт притискав нотатник маркізи до грудей.

— Я його ще не дочитав.

— Покладіть мою річ на місце, — сухо повторила я і стала спиною до виходу, не даючи змоги слідчому пройти.

Він цього, здавалося, не помітив. Зробив крок вперед, нависнувши наді мною:

— Я попереджав, що всі записи будуть вилучені і вивчені.

— Ті, які стосуються смерті мого чоловіка, — довелося скинути голову, щоб дивитися йому у вічі. — Це стосується лише рослин. Покладіть. Мій. Записник. Назад.

— Або що? — Даррен не поворухнувся.

— То це ваша мова спілкування? — скинула я брови. — Погрози? І це перший слідчий корони?