Глава 12.2

— Розгадав, — лорд Норт навіть не повернувся до мене. — Мушу визнати, це було нескладно.

— Це особистий простір! — видихнула я обурено.

Тепер королівський слідчий дивився на мене через плече:

— При всій повазі, маркізо, зараз у цьому маєтку немає нічого особистого. Поки ми не знайдемо, хто або що стало причиною смерті вашого чоловіка.

— Ви ж вже з’ясували, що це була магія Смерті, — у мене смикнувся лицьовий нерв.

— З’ясували, — він все ще стояв на місці просто перед входом у схованку Беатріс. — Але ніхто з тих, хто мав прямий доступ до вашого чоловіка, як виявилося, не володіє магією Смерті. А це значить, що те закляття, яке його вбило, йому принесли. В артефакті. Артефакті, який досі може знаходитися у цих стінах.

І зробив крок у темряву, яку майже миттєво розсіяло магічне світло, що запливло за ним по повітрю.

А я випустила повітря крізь зчеплені зуби й зробила крок за ним. Не збираючись лишати слідчого сам на сам з секретами справжньої маркізи.

— То ось де ви проводите час, коли вам сняться погані сни, маркізо? — гмикнув він, оглядаючись. — Що заважало зайняти звичайну кімнату і облаштувати її під свій кабінет?

— Це якось стосується справи, яку ви розслідуєте? — вороже поцікавилася я. — Чи це спроба залізти мені в душу?

— До мене доходили чутки, що у маркізи Блумері немає душі, — задумливо пробурмотів Даррен Норт, підхоплюючи зі стола один з записників.

— Покличте якось зі своїх магів для перевірки цього наклепу.

Мені здалося, чи Даррен зараз посміхнувся?

Впевненості у власній правоті не було. Чоловік стояв до мене спиною, гортав записник.

— Тіньовик. Росте лише взимку… листя темніє, якщо поруч хтось нервує, — прочитав він уголос і з кожним новим словом тон ставав все більш недовірливим. — Білий вічноцвіт… полив раз на чотири дні… Що це, маркізо?

Він не озирнувся. Не витиснув з мене відповідь. Просто перегорнув кілька сторінок, проглядаючи їхній вміст.

— Дуже цікаві записи для жінки, яка, за словами свідків, ніколи не виявляла особливого інтересу до серйозної магії.

— Коли це вирощування квіточок встигло стати серйозною магією? — пирхнула я, склавши руки на грудях. Серце калатало, та я намагалася зберігати напускний спокій у позі і словах. 

А потім взагалі обперлася стегном об край стелажа, щоб приховати, як тремтять коліна.

— Може, я, звісно, помиляюся, — пробурмотів він, продовжуючи гортати записи Беатріс. — Та поки це тягне на магію Життя. Або магію природи… То ви чарівниця, леді Блумері?

— А що, ваш кишеньковий маг Смерті не зміг це визначити?

— Ерік перевіряв вас лише на відлуння небезпечної магії, — Даррен озирнувся до мене. Світлячок тремтів над його головою, тінь стрибала по обличчю. — А не на магію загалом. Все ж таки ви не студентка, яка намагається потрапити у королівську академію.

Школа магії? Для жінок? Тобто у цьому світі жінкам дозволено здобувати освіту? Непогано. Не повний патріархат. Так, стоп! Взагалі не туди думки стрибнули!

Світло від кулі кинуло різкий відблиск на його обличчя. Тіні підкреслили вилиці, очі стали ще темнішими.

— То чим ви тут займалися, леді Блумері? Бо записи, які я бачив лише мигцем, змушують мене зануритися у пошуки відповідей. 

— Навряд чи корона оцінить, як ви марнуєте час, — я скинула підборіддя, щоб дивитися чоловіку в очі. — І я теж. Ви тут, щоб знайти вбивцю мого чоловіка. А ви чим займаєтеся, лорде Норт? Блукаєте ночами маєтком, читаєте чужі записи, які не мають жодного відношення до маркіза або магії Смерті. Я вимагаю, щоб ви повернули мої нотатки на місце і вийшли звідси тим самим шляхом, яким і увійшли.

Кілька секунд ми мовчали. Він тримав у руках зошит Беатріс, а я намагалася не тремтіти. 

— Владна ви жінка, леді Блумері, — примружившись, мовив він нарешті. — Вказуєте королівському слідчому, що і як він повинен робити. Чи це дурість?

— Повторіть.

— Дурість, — Даррен не знітився, не кліпнув. — Ви — одна з підозрюваних у страшному злочині. І зараз ви маєте нахабність розмовляти зі мною в такому тоні. То що це, як не дурість, маркізо?

— То може ви будете займатися злочином, а не моїми рослинами? — я примружилася.

— Надто сильно ви хочете, щоб я звідси пішов, — хитнув головою лорд Норт. — Має тут ще щось бути.

Він горнув записник і…

— Задача: Фенікс? Що це таке, маркізо? Що ви тут намагалися створити? Ваш чоловік про це знав?

Я гадки не мала, про що він говорить. Та завдяки книгам та серіалам, чудово знала про такого птаха, як фенікс. І зазвичай він перероджувався після смерті. Або не міг померти. Тобто… 

— Ви намагаєтеся створити еліксир омолодження? — видихнув королівський слідчий, звівши на мене погляд. — Це… неможливо!

— Спроби не завжди призводять до результатів, це так, — підтвердила я, відчуваючи себе так, наче крокую по тонкій кризі десь у центрі глибокого озера. — Та якби ніхто не проводив експериментів, і відкриттів би у нас не було. Не згодні?