Глава 10.2

— Леді Блумері…

— Що? — я посунулася в кріслі, сплела пальці перед собою, поклавши лікті на підлокітники. — Ви очікували почути іншу відповідь? Невже вам не відомо, як саме відбувся наш шлюб? Як склалося так, що я стала маркізою? 

— Відомо.

— Тоді чому вас дивує моя відповідь? — я хитнула головою.

— Мене здивувало, що ви це настільки легко визнали, — Даррен Норт нарешті впорався зі своїми емоціями, повернув собі маску холодного слідчого. — Тож, ви не кохали чоловіка. Це ми вже зрозуміли. Добре. Тепер… Дозвольте познайомити вас з моїм помічником.

Даррен повернувся до чоловіка в чорних шатах, чиє обличчя ховалося під каптуром. Той кивнув мені.

— Це Ерік. Він маг Смерті. Звісно, що знаходиться на службі у корони.

Я відчула, як по спині пробіг холод. Та це була не моя емоція, а якась згадка справжньої Беатріс.

— Лорде Норт, — мій голос здригнувся, а я силоміць перевела погляд з постаті у чорному на слідчого, — ви хочете сказати, що запросили у мій дім справжнього мага Смерті? Я перепрошую, — я поглянула на чоловіка у каптурі, — нічого особистого. Але я б хотіла, щоб подібні рішення ви… хоча б попереджали про них.

Слідчий чомусь посміхнувся. Спробував придушити посмішку, але йому не вдалося.

— Леді Блумері, не думав, що у вас буде така бурхлива реакція. Перепрошую, що не попередив.

— Добре, — я удала, що мене це все ще зачіпає, мазнула поглядом по тому, кого чоловік назвав Еріком. — Для чого ви запросили сюди мага Смерті?

— Задля перевірки усіх, хто мав доступ до маєтку. Сподіваюся, ви не приховуєте від корони якусь таємницю, пов’язану з магією Смерті? Бо тоді таку таємницю зараз буде викрито.

Я знову поглянула на Еріка і повернулася до Даррена. Який продовжив, витримавши гнітючу паузу.

— Ви, звісно, можете відмовитися від перевірки, — сказав він. — Але в такому разі це буде зафіксовано як відмова співпрацювати зі слідством. І суд сприйме це відповідним чином.

Гарна пастка. Визнаю.

Я на мить заплющила очі. 

— Мені мало відомо про магію Смерті, лорде Норт, — майже не збрехала я. — Мене лякає це, визнаю. Та якщо… якась перевірка допоможе знайти вбивцю… Робіть, що вважаєте за потрібне.

Лорд Норт ледь помітно кивнув магу.

Той зробив крок у мій бік, наблизився:

— Простягніть, будь ласка, перед собою руки, ваша милосте. Долонями догори.

Я підняла руки. Пальці трохи тремтіли. Що стало для мене відкриттям. Бо хвилювання я зараз майже не відчувала. 

Маг теж простягнув руки. Його долоні зависли над моїми в кількох сантиметрах, не торкаючись.

В першу мить нічого не відбувалося. Я вже хотіла перепитати у Даррена, що саме зараз має відбутися. І коли вони вже почнуть. Коли холод прослизнув під шкіру. Спочатку легко торкнувся шкіри, а потім швидко почав всмоктуватися у долоні. 

Мить, і я вже майже не відчуваю пальців. Наче засунула руки у сніг.

Десь на рівні зап’ястків щось стиснулося. Відчуття було таким, наче невидимі пальці просунулися під шкіру й притиснули нерви. Я куснула губу, щоб не скрикнути.

Я не знала, скільки це тривало. Час розтягнувся до одного довгого вдиху, який так і не закінчився.

Погляд сам потягнувся до Даррена.

Він сидів так само. Не ворухнувся ані на міліметр. Спостерігав.

Я відчула, як пальці дерев’яніють. Хотіла відсмикнути руки, але вони не слухалися. Наче більше мені не належали.

— Готово, — нарешті мовив Ерік.

Холод відступив так само раптово, як і прийшов. У пальцях спалахнуло чужорідне тепло, яке не зігрівало, а обпалювало. А мене хитнуло вбік з такою силою, що довелося вчепитися в підлокітник, щоб всидіти на місці.

Маг Смерті опустив руки. 

— Що показала перевірка? — сухо запитав лорд Норт.

— Магії смерті маркіза не торкалася, — за мить відгукнувся чарівник. — Ні як носій, ні як виконавець.

Я видихнула, тільки тепер помітивши, що весь цей час не дихала.

— Але…,  — людина, обличчя якої досі ховалося у тіні каптура, повернулася до лорда Норт.

Але?! Яке ще, в біса, може бути «але»?! 

— Але? — слідчий підтягнувся, поставив лікті на стіл. І продовжував пропалювати мене поглядом.

— На ній є мітка, — промовив Ерік слова, які особисто для мене взагалі нічого не пояснили. — Мітка смерті. Мітка магії смерті. Як якесь прокляття.

— Прокляття? Яке прокляття, Еріку?

— Не можу зараз сказати, лорде Норт. Та якщо її милість забажає, ми можемо зробити ще кілька перевірок, щоб зрозуміти, хто, коли і навіщо прокляв леді Беатріс магією Смерті.

В мене похололи руки.

Ще і прокляття? Серйозно?

Дівчинко, тобі було трохи за двадцять. Ти коли стільки бід нахапати встигла?!