Глава 9.3

На мить мені забракло повітря. Якийсь дивний страх перехопив горлянку. Хоча, у мене не було жодної причини боятися королівського слідчого. І це непогана причина завершити цю неприємну розмову.

Я відступила ще на крок від Юджина, дивилася тільки на служниці:

— Тоді веди до нього.

Тіна кивнула, розвернулася, готова показувати дорогу.

— Дозвольте супроводити вас, леді Блумері, — голос Юджина пролунав позаду.

— Нема потреби, — мовила я, навіть не встигнувши подумати над тим, чи дійсно її нема.

Кивнула йому настільки чемно, наскільки зараз могла і повернулася до Тіни. Та помітити, як у Юджина потемнів погляд перед цим, я встигла. І це мені не дуже сподобалося. 

Тіна повела мене до маєтку. А я не втрималася, коли ми залишили Юджина позаду.

— Тіно, щось трапилося? Мені треба про щось знати?

Дівчина спіткнулася, озирнулася через плече і за мить стишила крок. Щоб я почула її шепіт. 

— Я відповідала на всі питання, міледі. Мене питали про звички маркіза, його уподобання в їжі та ваші стосунки. Я відповідала так, як ви тоді. Нічого зайвого. Але там був маг.

— Маг? Де? — я не одразу зрозуміла, про що каже дівчина.

— З лордом Норт, — ще тихіше відповіла вона. — Він перевіряв мене на наявність магічного дару. Це був маг Смерті.

На останніх словах її голос здригнувся.

— Чекай… ця магія під забороною, ні? — я вигнула брову, не розуміючи, як так сталося, що в маєтку маркіза з’явився маг смерті.

— Є маги Смерті, які стоять на обліку у корони, — відповіла Тіна. — Ті, хто не використовують свій дар без наказу короля. Інші ж… поза законом. Наскільки мені відомо. Як я зрозуміла. Я не знаю…

Вона затнулася і знову затремтіла.

— Заспокойся, — попросила я, хоча голос обрав наказовий тон. Довелося виправлятися. — Ти все зробила правильно.

Тіна кинула у мій бік косий погляд, але нічого не сказала. Вона провела мене усередину маєтку. Провела коридорами та сходами. І зупинилася на другому поверсі біля темних дверей з золотою ручкою у формі голови якогось монстра. Біля цих дверей стояла двійка людей у чорному.

Вони відчинили двері, варто було мені лише з’явитися у коридорі. Ніхто не дав можливості зібратися з думками.

Я зайшла у приміщення сама. Приміщення, яке виявилося кабінетом. Досить пустим кабінетом. Книжкові полиці були порожніми, письмовий стіл теж. Тільки кілька аркушів на стільниці, які зараз перебирали чоловічі пальці.

Судячи з усього, мене привели в кабінет маркіза, який зараз привласнив собі перший королівський слідчий, зібравши всі папери і документи на перевірку. 

Даррен Норт сидів за столом. Він звів погляд від тих аркушів, що лежали перед ним. Увіп’явся у мене очима. І жестом запропонував увійти всередину.

І тільки після цього я побачила іншу людину. Чоловіка у чорних шатах, який зливався з темними шторами. Він відступив убік, повернувся до мене обличчям і… посміхнувся.

Маг Смерті, який має перевірити, чи маю я відношення до забороненої магії. 

Сподіваюся, що ні, Беатріс.

Це єдине, що мені залишається. Сподіватися.