Глава 8.4

Обрала квітку, яка мене зацікавила. Яскраво-зеленого кольору, схожа на троянду та одночасно на айстру пелюстками. А от стебло було настільки щільне, що краще підійшло б гіпіку. 

Саме цього стебла я і торкнулася, очікуючи бодай на якийсь відгук дару маркізи. 

У першу мить нічого не відбулося. У другу — теж. Наче і не мала маркіза ніякого дару. І те, що відбулося зі мною у перший візит оранжереї, було просто грою уяви.

А потім…

Лінтія Яскрава. Дві пелюстки у келих вина. Знімає напругу, покращує настрій.

— Настрій, — прошипіла я, відсмикнувши руку, — вино і саме здатне той настрій покращити…

Видихнула і повільно випросталася.

Не здалося.

Все ж таки якийсь голос підказував, як які трави треба готувати. І для чого вони потрібні. А значить…

Я окинула поглядом велику оранжерею.

Треба зрозуміти, що тут взагалі росте. І дар потреную. І може що цікаве знайду.

З цими думками я повернулася до рослин. Перші два рази ще інстинктивно відсмикувала руку, а потім занурилася у процес. Отут були квіти, які могли зняти головний біль. Там ягоди, які лікували застуду. А тут…

Фортентія Ортелська. Унція висушеного коріння, п’ять унцій олії з листя. Запобігає вагітності.

Я застигла, дивлячись на рослину з міцними стеблами та тонкими шипами-волосинками, як у кропиви.

— То он як ти трималася ці роки шлюбу, мила, — прошепотіла я, нарешті отримавши відповідь, чому маркіза за ці роки так і не завагітніла.

Я повільно розтиснула пальці. Випросталася і вдихнула, рухом послабивши тиск корсета на ребра. Озирнулася. Я торкнулася вже понад двадцять різних рослин і всі вони мали якісь лікувальні властивості. І жодної отруйної. Так, взагалі, буває?

Повернулася і…

Здалося?

Наче ні…

Я знову знайшла очима стіну маєтку. Вона тягнулася вздовж усієї оранжереї з одного боку. Рівна. Світла. Трохи запилена. Але… ось той камінь виглядає якось інакше. Чистіше. Світліше. Чи мені здається? 

Я вже збиралася перевірити свою шалену здогадку, коли почула, як клацнули двері в оранжерею. Голос Тіни, яка привіталася з кимось, тільки підтвердив, що мені не здалося.

І в мить, коли незвана гостя з’явилася з-за високих кущів, я вже стояла на алеї й посміхалася.

«Тітонька» Маргері йшла алеєю, чіпляючись темною спідницею за гілки. І кривила носа.

Помітила мене, спробувала посміхнутися:

— Леді Блумері! Яка несподіванка! А я все не могла зрозуміти, чому мій кузен витратив цілий статок, щоб побудувати оранжерею у маєтку. А це ваш сховок, виявляється!

— Саме так, — я трохи нахилила голову. Ненавиджу нахаб! — Як бачите, я вже тут. А значить, сховок зайнятий. Пошукайте собі інше місце, щоб уникнути запитань королівського слідчого.

І знову посміхнулася тією отруйною посмішкою, яка була для мене кращим захистом у попередньому житті.