Глава 8.3

А Юджин… зупинився остаточно і повернувся до мене обличчям.

— Звісно, — промовив він, прямо дивлячись на мене. — Я мріяв про це понад усе, коли він оголосив про ваші заручини, Беатріс. Я не міг повірити, що ви станете його дружиною. Його, а не моєю.

Я кашлянула, не очікуючи отримати такого щирого зізнання. Відвела погляд і видихнула:

— І що на це зізнання сказав королівський слідчий?

— Що розуміє мене.

Я не змогла приховати подив. Скинула погляд на Юджина і перехопила його посмішку.

— Лорде Блумері, це недоречно, — я відступила на крок, намагаючись відновити відстань між нами.

— Так, звісно, — чоловік схилив голову. — Перепрошую, Беатріс. Та чи… не погодитеся ви прогулятися зі мною парком? Я б запропонував прогулянку верхи, бо знаю, що ви їх полюбляєте, та навряд чи мені вдасться сьогодні вмовити… королівського слідчого дати нам дозвіл на виїзд за територію маєтку.

— Можливо, пізніше, — обережно відповіла я, поки не розуміючи, чи вигідна мені подібна увага від цього чоловіка. — Зараз у мене є справи.

— Звісно, — Юджин відступив ще на крок. — Перепрошую, що вкрав ваш час, леді Блумері…

 — Лорде Блумері!

Ми озирнулися одночасно. Коридором у наш бік рухався чоловік у чорному одязі. Один з тих, хто приїхав з Дарреном.

— Що таке? — Юджин нагородив того невдоволеним поглядом. — Лорд Норт забув щось у мене спитати і знову кличе до себе?

— Я не можу знати плани першого королівського слідчого, — сухо відповів той. — Але на вас вже чекають. Дозвольте супроводити вас.

— Ось бачите, — це Юджин промовив вже поглянувши на мене, — як я і казав. Тепер доведеться бігати до нього кілька разів на день, наче ми його власні піддані.

Я не відповіла. А Юджин вклонився мені і з важким зітханням пішов за людиною королівського слідчого. Я ще мить стояла на місці, ошелешена від слів, які почула. А потім повернулася до Тіни і продовжила шлях до оранжереї.

Все інше зараз просто не мало значення.

Оранжерея зустріла мене теплим вологим повітрям і запахом квітів.

Тіна лишилася біля входу, пройшла до лавки у кутку і всілася на неї, сховавшись за густим кущем з яскравими помаранчевими квітами. 

Я пройшла вглиб, продовжуючи дивуватися тому, які рослини існували у цьому світі. Озирнулася, перевіряючи чи не бачить мене Тіна зі свого місця, і присіла навпочіпки біля однієї з клумб.

— Добре, — прошепотіла собі під ніс, — нумо розбиратися, як працює цей твій дар, маркізо.