Глава 8.2

Позачергове оновлення. Вже 250♥
♥_♥

___________
Здається… я щойно стала свідком допиту одного зі свідків.

Незабаром місце цього слуги замінив інший. А потім і взагалі у парку з’явилися родичі Олафа. Дядько з залисинами напроти Даррена сидів всього дві хвилини. Хлопець з рудим волоссям затримався трохи довше. А коли я спіймала себе на тому, що вже надто довго стою на балконі, Даррен поворухнувся. Озирнувся. І звів погляд на маєток.

Він побачив мене. Не міг не побачити. Зачепився поглядом і утримував його кілька довгих секунд. Після чого відвернувся і знову щось спитав у родича Олафа.

І тільки тоді я усвідомила, що не дихала. Затамувала подих, коли наші погляди зустрілися. Наче школярка, яку застукали за якоюсь капостю. Видихнула і відступила на крок.

Позаду клацнув замок. Тіна покликала мене.

— Міледі… Вам принести сніданок сюди чи…

— Так, принеси, — я повернулася у спальню з балкона. — Не знаєш, що зараз відбувається у парку?

— Лорд Норт покликав до себе кількох слуг та гостей, — з готовністю відповіла дівчина, — мене запрошено на розмову ввечері, якщо ви дозволите.

— Якщо я дозволю? — я здивовано скинула брови. — Як я можу пручатися слідству?

— Якщо я буду вільна від ваших наказів, то маю прийти, — пояснила Тіна, обережно звівши на мене погляд.

— Звісно, — я тільки зараз зрозуміла, що вона чекала дозволу. — Цікаво, про що він питає?...

— Я розповім вам, як повернуся, — з готовністю відгукнулася Тіна.

А мені стало трохи ніяково від тієї відданості, яку вона виказувала своїй пані.

— Так, дякую, — видихнула я, не замислюючись. — Треба вдягтися. Допоможеш?

— Звісно, міледі.

Тіна кинулася виконувати свою роботу. Знову затягнула мене в корсет, допомогла з темною сукнею. Не чорною, а темно-темно-синьою. І тільки після того, як розібралася з волоссям, поквапилася за сніданком.

Їжу я ковтала того ранку механічно. Хліб, сир, чай. А для себе намагалася побудувати правильний порядок дій на цей день. Передбачити питання слідчого та придумати відповіді, які будуть неінформативними й одночасно прийнятними. Бо у тому щоденнику, який я ще раз переглянула, не було свіжих записів. Остання датувалася зимою. Зараз ж було літо. Може у маркізи був і інший щоденник, новіший. Але я гадки не мала, де його шукати. А може вона вирішила, що більше не хоче ділитися своїми думками та емоціями з папером.

У будь-якому випадку зараз я не могла ніяк повпливати майже ні на що. Більше інформації теж дістати не вийде. Єдине, що я зараз можу… це спробувати розібратися з даром маркізи. І у цьому мені допоможе те місце, в якому цей дар вперше відгукнувся мені.

Оранжерея.

Саме з цими думками я закінчила сніданок і поділилася з Тіною планами. Служниця ж мене і повела шляхом, який я ще не встигла запам’ятати до дрібніших деталей.

Маєток гудів. Коридорами бігали слуги, на поворотах стояли люди королівського слідчого, а біля портрета Олафа взагалі зібралася ціла купа його родичів.

Оминувши їх, я вже сподівалася, що незабаром дістануся тихої оранжереї і зможу в ній заховатися. Однак…

— Леді Блумері?

Трясця!

Я рвучко озирнулася, ледь не перечепившись через спідниці сукні. Коридором у мій бік неквапливо йшов молодший брат маркіза.

— Доброго ранку, лорде Блумері, — я натягнула на себе ту саму посмішку, яку зберігала для перебування в учительській. В міру ввічлива, в міру холодна.

— Якщо цей ранок можна таким назвати, — кивнув він і жестом запропонував пройтися коридором. Зовсім не в тому напрямку, в якому йшла я.

— Це тому, що ви вже встигли поспілкуватися з королівським слідчим? — поцікавилася я, утримуючи цю посмішку, яку моя знайома якось назвала посмішкою отруйної змії.

— Невже це в мене на обличчі написано? — здивовано скинув світлу брову Юджин. Перехопив мій погляд і чомусь посміхнувся. — Не хочу зараз говорити про цю людину, Беатріс. Впевнений, він покличе мене на розмову ще не один раз. Ці дні обіцяють бути цікавими.

— Вам здається все це цікавим? — я йшла поряд надто повільним кроком. Юджин це помітив за мить і за мить вже підтримував обрану мною швидкість.

— Мені здається це дивним, — мовив він. — Я б не посмів вбити брата, хоч і думав колись про це.

— Ви думали про вбивство власного брата? — я не змогла приховати здивування.