Глава 7.3

Позачергова, бо натицькали 200♥
_____________
— Ви собі не зраджуєте, ваша милість! — жінка з боку від пустого стільця спробувала посміхнутися. — Пам’ятаю вашу промову на дні ваших з Олафом заручин. Незабутнє враження! Особливо, коли ви сказали, що… м-м-м… як там було… всю цю родину в пеклі бачили. Так здається? 

Вона невинно кліпнула і посміхнулася ще ширше.

Я стисла губи у трубочку, повільно поклала ложку на стільницю. Здається, маркізі щойно оголосили війну. Що ж… цікаво, чи вистачить мені сил, щоб поборотися за гідність Беатріс?

— Я теж багато чого пам’ятаю, — повільно промовила я, примружуючись. — Почнемо з обговорення вашої сукні чи перейдемо до більш пікантних деталей вашої біографії, леді Фоль?

Влучила!

Обличчя жінки смикнулося, наче вона шматок від лимона відкусила.

Збоку від мене тихо кашлянув Юджин. Відсунув від себе тарілку: 

— Гадаю, краще цей день присвятити примиренню, якщо ніхто не проти цього.

— Аж ніяк, — родичка Олафа нарешті проковтнула уявний лимон, знову посміхалася. — Все ж таки ми всі тут родина. Так, маркізо? Чи що було сказано в заповіті мого кузена? Він вам бодай кілька суконь лишив? Чи навіть це повернеться до родини разом із цим маєтком та титулом?

Вона посміхнулася поверх келиха до мене такою посмішкою, за яку можна і забути, що я вихована людина.

— Вас так цікавить заповіт мого чоловіка, — я похитала головою. — Невже це єдине, про що ви турбуєтеся?

Жінка стиснула щелепи, та посмішка зникла з її обличчя не повністю.

— Це не моя турбота, люба, — вона примружилася. — Та все ж шкода, що вам доведеться повернутися у ваш згорілий маєток. Його відновили? Бо я щось не чула нічого з цього приводу.

— Тітонько Маргері, — голос Юджина задзвенів, — це не дуже схоже на примирення, як на мене. Маркізо, — він повернувся до мене, — бажаєте ще вина?

Чоловік потягнувся за скляним глечиком, щоб налити мені. Але зачепився поглядом за мій повний келих.

Я у відповідь лише посміхнулася чоловіку і дозволила слугам замінити страву. Переді мною з’явилося запашне м’ясо на подушці з овочів.

«Тітонька Маргері» більше мене не чіпала. Вони з сусідкою щось тихо обговорювали, не забуваючи підкликати слуг, щоб ті доливали їм вина. 

Десь збоку лунала розповідь про те, як Олаф вилікував ціле селище своєю магією від якоїсь страшної хвороби. Хтось згадав, як він посварився з якимось магом, і потім вони ще кілька років змагалися у тому, хто першим винайде якийсь еліксир. 

Іноді у репліках, які доходили до мене, я чула справжнє горе за родичем, якого не стало. Та здебільшого суму в голосах не було. А невдовзі і взагалі почувся сміх. 

Я їла повільно. Більше для того, щоб займати руки, ніж щоб справді насититися. Втома ще сильніше тисла на плечі, і єдине, про що я мріяла, це як впаду обличчям у подушку і просто висплюся.

Кілька разів я ловила на собі погляди першого королівського слідчого. Він мало їв, мало пив, здебільшого спостерігав за родичами Олафа і дослухався до розмов.

Залишки м’яса забрали, замість нього на стіл поставили тарілки з фруктами і сиром. Шум навколо почав стихати сам собою. Люди втомилися від розмов, від один одного. Я чула навіть кілька суперечок, які згасали так само швидко, як і народжувалися.

Саме у цей момент лорд Норт вирішив, що настав слушний момент для новини. Він відсунув стілець, випростався і обвів поглядом людей, що сиділи за столом.

Тиша швидко опанувала простір.

— Дякую, що дозволили нам бути присутніми на цій сімейній зустрічі, — промовив він, в руках чоловіка опинився сувій. 

— Це заповіт? — тихо гмикнула кузина Олафа, а я ледве стрималася від того, щоб очі не закотити.

— Деяким з вас відомо, що люди корони тут не лише для того, щоб висловити співчуття, — продовжив Даррен, а в мене від того, як він тягне час, шлунок стягнуло неприємним передчуттям. — Корона вирішила перевірити причину смерті маркіза Олафа Блумері. І зараз у моїх руках висновок мага Життя, який приїхав зі мною зі столиці. Одразу скажу, що це лише попередній висновок. Але я вже маю всі підстави довіряти тому, що тут написано.

Я відчула, як пальці самі стиснули край сукні під столом.

— Причина смерті, яку не виявили місцеві маги, — продовжив він. — Це магія Смерті. Маркіза Олафа Блумері було вбито.

Хтось випустив ложку. Потім почувся короткий видих, більше схожий на зойк. Кілька людей одночасно притисли руки до рота.