Глава 6.4

До маєтку ми поверталися тією ж дорогою, але тепер ніхто не стримувався. Розмови були гучними. Я раз у раз вловлювала якісь рвані репліки й дивувалася, наскільки ж всі зосереджені на собі.

У головному холі чекали слуги. Вони поступово забирали родичів маркіза. Комусь запропонували відпочити у гостьових кімнатах, іншим відповідали згодою на прохання побачити маєток. А одна дама взагалі заявила, що у неї зараз за розкладом чаювання і вона бажає, щоб її потреби задовольнили.

 До мене підійшов дворецький, схилив голову:

— Міледі, обід буде подано через годину. У вас будуть якісь побажання з приводу додаткових страв для гостей?

— Ні, — я хитнула головою, — вирішіть це питання без мене.

Чоловік кивнув і поквапився відійти вбік. Бо до мене вже підходив інший. Молодший і… небезпечніший.

— Леді Блумері, — королівський слідчий зупинився за крок, — у вас знайдеться час для розмови?

Я підняла голову. Вуаль досі закривала половину обличчя, але з цієї відстані він легко міг бачити мої очі крізь тонку тканину.

— Що ви хочете обговорити? 

Він легким рухом указав у бік вікна в кінці коридору. Ми відійшли на кілька кроків від сходів, подалі від вух родичів, що розповзалися по поверхах.

— Не можу не відзначити вашу стійкість у цей, безперечно, важкий день.

Я здивовано вигнула брову. Від кого, а від нього я не очікувала подібного початку розмови. Особливо, після того, як вчора вночі він увірвався у маєток маркізи й надиктував власні правила.

— Більшість жінок на вашому місці вже давно дозволили б собі більше… емоцій, — додав він, не почувши від мене відповіді.

— Ви очікували істерики, лорде Норт? Мабуть, вам варто переглянути свої уявлення про жіночу стійкість. Або про те, як виглядає горе.

Я відчула важкий погляд королівського слідчого. Так він дивився на мене вчора, коли тиснув своїми питаннями, на які у мене не було відповіді.

— Мені подобається ваш погляд на життя, леді Блумері, — примружившись, мовив Даррен. — Сподіваюся, що ви збережете його до розмови, яка відбудеться після обіду.

— Ви покликали мене лише для того, щоб сказати, що хочете поговорити про щось після обіду? — я не втрималася від сарказму.

— Я хотів вас попередити про це, — кивнув він, не зводячи з мене чіпкого погляду. — Це було зайвим?

— Ви щось дізналися? — я вирішила, яку буду грати роль, і скинула підборіддя. — Мого чоловіка дійсно вбили?

Даррен примружився:

— А ви як гадаєте, маркізо?

— Я гадаю, що вам треба знайти правду. Якщо ви її вже знайшли, скажіть. Я хочу знати, що сталося з моїм чоловіком.

І нехай тепер спробує мене у чомусь звинуватити.

— Після обіду, — слідчий відступив на крок, — на вас чекає неприємна новина, леді Блумері. Це все, що наразі я можу вам сказати. Сподіваюся, її ви витримаєте так само гідно, як і все інше.

Королівський слідчий відступив ще на крок, нахилив голову, наче кланяючись, і повернувся до мене спиною. Щоб покрокувати коридором у бік головного виходу.

А я гіпнотизувала поглядом широку спину і не розуміла, чому він вирішив мене попередити.