Глава 5.1

Ми з Тіною повернулися в спальню одразу після того, що я назвала б простим словом «допит». От тільки допитувати мене не було жодного сенсу. Сподіваюся, слідчий це скоро і сам зрозуміє та відчепиться від мене.

Дуже сильно я на це сподіваюся. А поки…

Я повернулася до Тіни, яка запалювала поряд з ліжком нову свічку, поправляла подушку на ліжку і… тремтіла. Тремтіла так сильно, що це неможливо було не помітити.

— Щось ще трапилося? — спитала я. Намагалася вимовити слова м’яко, але голос Беатріс так не вмів. Її питання пролунало, як виклик. Як удар.

Від якого Тіна злякалася ще більше. Підстрибнула на місці й схилилася, стиснувши перед собою руки.

— Міледі… — голос у дівчини зірвався. Вона ковтнула повітря, але заговорила, — я просто подумала… що, якщо ці люди знайдуть ваші папери… це може зіграти проти вас.

Я примружилася:

— Про які папери ти кажеш?

Тіна ще сильніше зщулилася, боючись вдихнути:

— Листи, які ви писали родині. Які маркіз… перехоплював. Вони досі там, де ви і наказали мені їх сховати. Та якщо… якщо хтось ще знає про те місце… Вони ж можуть вас звинуватити!

Однією половиною уваги я намагалася зрозуміти все, про що вона так плутано намагалася пояснити. А іншою… іншою хотілося зробити все можливе, щоб ця дівчина припинила так трястися від будь-якого мого слова.

Не знаю, що зробила Беатріс, що Тіна так труситься… Я не хотіла, щоб мене боялися. Точно не дівчина, яка зараз попри все намагалася допомогти своїй пані.

— Ти зможеш їх принести сюди? — прямо спитала я.

Тіна знову здригнулася і… кивнула.

— Тільки, — вона запнулася, — вашу стару спальню переробили на гостьову… якщо там зараз інші служниці…

— Дізнайся, — і знову мій голос пролунав не м’яко, а як клятий наказ.

— Якщо мене спитають? — голос Тіни став ще тихіше. — Що мені сказати, леді Беатріс…

— Що всі питання нехай ставлять мені, — сухо відказала я, знову відчуваючи себе вчителькою, до якої прийшов наляканий першокласник, щоб попросити допомоги.

Тіна голосно проковтнула слину. Після чого швидко вклонилася і кинулася до дверей виконувати наказ.

Якщо вона дійсно зможе принести якісь листи маркізи… Я зможу дізнатися бекграунд цієї особи. Бодай щось, що зможе пояснити мені ставлення Тіни чи Юджина. А може і проллє світло на всю цю історію з магією Життя та маркізом.

Сподіваюся, що так. Бо може ж опинитися і так, що в тих листах молода дівчина просто жалілася родичам на своє життя у новому місці.

Поки чекала на повернення Тіни, підійшла до вікна, відсунула штору. У дворі, попри ніч, було досить людно. Он чоловік з факелом рухається до воріт. Ось ще один стоїть просто під фасадом.

Маєток маркіза перетворився на місце розслідування всього за один день.

Цікаво, його дійсно хтось міг вбити? За що? Чи через що?

Я похитала головою, відганяючи ці думки. Зараз мені варто розібратися з тим, що сталося зі справжньою маркізою і чому я замість неї тут опинилася.

«Як» це трапилося теж непогане запитання. Та якщо тут існують маги, про яких всі говорять…

Ні! Надто багато запитань на один день і на одну мене! Треба почати з чогось маленького. Дізнатися трохи більше про Беатріс. А далі… далі буде видно, що з цим робити.

Це як з задачами, які ми вирішували з сьомими-восьмими класами. Поступово треба підходити до вирішення. Неможливо одразу сказати, який ген домінує. Чи який хімічний елемент заховано під умовною «Х».  

Відпустивши штору, потягнулася до ґудзиків на спині. Стягнула сукню, накинула на сорочку халат, повернула верхній одяг у шафу. Час тягнувся надто повільно.

Я вже починала нервувати, коли замок нарешті клацнув. Тіна прослизнула всередину.

Вона дихала уривчасто, наче встигла пробігтися від одного кінця маєтку до іншого. Притислася спиною до дверей, але майже одразу випросталася, побачивши мій погляд. 

— Все добре? — ні, з цим тоном точно треба щось робити! Чому мій голос лунає так, наче я прискіпуюся зараз до якоїсь дрібниці.

— Так, міледі, — видихнула дівчина і розсунула спідницю сірої сукні, щоб дістати звідти невелику дерев’яну скриньку. — Ось. Я все забрала. Мене не помітили. От тільки…

Вона зблідла, але майже одразу продовжила. Після того як я забрала скриньку з її рук.

— Я не впевнена, що достатньо щільно притисла назад панель. Було темно і…

— І там вже нічого немає, адже так? — спробувала я підбадьорити служницю, а вона лише витріщила на мене очі і закивала. — Тоді все добре. Можеш йти відпочивати.

Тіна ще мить витріщалася на мене. Після чого швидко опустила підборіддя, потім схилилася сама. І поквапилася лишити мене сам на сам з часткою історії маркізи.

Я дочекалася, поки двері за дівчиною зачиняться, і сіла на ліжко, відкриваючи скриньку.

В ніс вдарив запах якихось спецій. Я відчувала кмин та розмарин. А всередині на м’якій тканині лежали перев’язані широкою білою стрічкою папірці. На якихось була червона сургучна печатка, інші виглядали, як шматки нотаток. Я обережно витягнула їх, бо помітила під ними дещо ще.