Глава 4.4

Позачергове оновлення на честь 100 сердечок♥

Я не могла говорити про те, чого не знала. Але й мовчати не могла. 

Я втримала погляд слідчого і відкрила рота.

— Він… не говорив зі мною про такі речі, — повільно відповіла я. — І ні на що не скаржився. Якщо у мого чоловіка і були вороги, мені про це невідомо.

Перо ковзнуло по паперу.

— Ви сказали, що бачили його вдень у коридорі. Це було до вечері чи після? В якому саме коридорі?

— Це був звичайний день для мене, лорде Норт. Я не запам’ятовувала такі дрібниці. Зараз… можу сказати тільки те, що сонце у ту мить, здається, ще не сіло. І це… був коридор на другому поверсі.

Чоловік зробив ще одну позначку.

— Добре. Скажіть, леді Блумері, чи були у вашого чоловіка гості в останні дні? Може хтось незвичний? 

Я знизала плечима.

— Я не стежила за тим, хто приїздить, а хто їде.

Юджин тихо пирхнув. Слідчий звів на нього погляд.

— Вас щось розвеселило, лорде Блумері?

Юджин повільно підняв квадратне підборіддя.

— Мене радше дивує, що ви ставите питання так, ніби леді мала бути охоронцем при власному чоловікові, — відповів він. — Мій брат був старою людиною. Зі своїми звичками. Він нікому не доповідав про свої справи та свої дії.

Я відчула, як частина напруги в залі змістилася. Слова Юджина звучали логічно. Правдиво. Принаймні, для мене.

Лорд Норт не став сперечатися. Лише відзначив у своїх записах щось нове. 

— Ще питання, маркізо, — мовив він і знову звернувся до мене. — Як складалися ваші стосунки з маркізом останнім часом?

— Як завжди, — видихнула я, намагаючись не давати жодної конкретики. Навіть якщо маркіза хтось і вбив, я не допоможу слідству. — Спокійно.

— Спокійно, — повторив він і записав. — Це означає, що ви не сварилися?

— Це означає, що я не влаштовувала дуже гучних сцен останнім часом, — я вигнула брову, з викликом дивлячись на слідчого.

Не знаю, що він міг би почути від справжньої маркізи, та від мене отримає або нічого, або щось таке. Краще вже я буду грати істеричку, аніж відповім ще на десяток подібних питань.

Юджин сіпнувся, ніби хотів щось вставити, але промовчав. На щастя. Та слідчого моя попередня відповідь не злякала. Він на мить відірвався від записів і поставив нове питання. Досить спокійним і рівним тоном.

— Ви були близькі? 

Я не відвела погляду.

— Ми були в шлюбі, лорде Норт. Що ще ви хочете від мене почути?

— Я хочу зрозуміти, маркізо, — він сперся долонями на стільницю. Знову. — Зрозуміти, чи були у вас якісь непорозуміння? Скандали? Сварки?

— Шукаєте можливість звинуватити мене у чомусь? — я встала. — Спочатку дізнайтеся причину смерті мого чоловіка, якщо вірите, що смерть була… вбивством. А вже потім я відповім на всі ваші дивні питання.

Слідчий мовчав мить, дивився на мене пронизливим поглядом, який зміг би розколоти будь-якого злочинця. От тільки моя совість була чиста. І його погляд не викликав у мені нічого, окрім втоми та злості.

— Не можу з вами не погодитися, — нарешті промовив слідчий, випростався та обвів поглядом усіх, хто зібрався у залі. — Тоді перейдемо до того, що вже зрозуміло.

Він набрав повітря в груди й промовив:

— Ритуал поховання відбудеться на світанку, як і було заплановано. Однак тіло маркіза не буде остаточно поховане до завершення розслідування за наказом корони. Воно залишиться в родовій усипальні під охороною, поки не буде зроблене все необхідне.

Тиша стала глибшою. Юджин зробив крок уперед.

— Це приниження! Сім’я має поховати мого брата з гідністю! Він з гідністю має залишити це життя! Хочете сказати, лорде Норт, що корона наказала порушити правила такої важливої церемонії?!

— Я хочу сказати, — на обличчі слідчого промайнула тінь роздратування, — що корона дала мені повноваження самому вирішувати, що і як робити. І я вирішив, що тіло маркіза не покладуть в камінь, поки ми не проведемо додаткові перевірки. Даю слово, на це потрібно буде не так багато часу. Я б із задоволенням переніс дату ритуалу, та наскільки мені відомо, родичі вже в дорозі. І на світанку будуть тут. Неввічливо було б стількох аристократів просити затримуватися чи змінювати плани.

Юджин відкрив рот, але Даррен не дав йому змоги заговорити.

— Я залишаюся тут зі своїми людьми, — додав слідчий. — Ніхто не полишає маєток без мого дозволу. Ворота будуть під охороною. Поки ми не з’ясуємо причину смерті маркіза Олафа Блумері.

— Ви поводитеся так, наче вже маєте докази вбивства, — пирхнув Юджин.

— Можна сказати, що маю, — сухо відповів слідчий. Повернувся до дворецького. — Усі папери маркіза, його листи, записи та щоденники будуть вилучені для вивчення. Так само як і вміст його робочих кімнат. Сподіваюся на вашу допомогу з цим.

Дворецький ледь помітно вдихнув. Це був єдиний рух, який видав його реакцію. А потім кивнув.