7 (3)

Та просто стояти і чекати, доки нас тут вб’ють, я точно не збиралась. Мертві бояться вогню, отже, атакувати їх треба саме цим.

У мене на долоні загорілось яскраве полум’я. Секунда – і я кинула вогняною кулею просто в Лору, відчуваючи в ній головну небезпеку. Радіус дії магії був досить широким, і полум’я мало накрити і трупів також.

Принаймні, в теорії.

Спалахнуло добряче, так, що мене ударною хвилею ледь не викинуло з сідла. Та вогонь, що вдарив Лору, не завдав тієї шкоди, на яку я сподівалась. Магія обпалила її волосся та одяг, а потім скотилась з мертвого тіла, мов звичайна вода.

Зате трупів зачепило добряче. Один з них, що стояв найближче до епіцентру вогню, весь зіщулився – а тоді його розірвало на шматки.

Засмерділо так, що я ледь не втратила свідомість і інстинктивно прикрила ніс, ховаючи обличчя у згині руки.

Трупи й так не сумнівались в тому, що мають нас атакувати, а тепер взагалі виглядали вельми натхненними перспективою бою. Той, що стояв найближче до мене, кинувся вперед і дряпнув своїми огидними кігтями по нозі.

Я відсахнулась і вдарила з усієї сили, на яку тільки була здатна. Магія впилась в його тіло, прошиваючи мертвого наскрізь, але не завдала йому смертельної шкоди.

Рей зістрибнув на землю і рішуче вдарив мечем найближчого зомбі. Зброя з’явилась в руках чаклуна нізвідки, як і кожного разу.

Ходячий труп зашипів і кинувся на Рея. Чоловік відскочив, проте кігті все-таки дряпнули його плече, лишаючи помітний слід.

Я надто задивилась на свого супутника – і пропустила той момент, коли же один воскреслий труп обійшов мого коня зі спини та спробував вчепитись зубами просто у його круп.

Кобилка, на щастя, була не дурна – та добряче вдарила копитами. Зомбі відкинуло на кілька метрів, проте з іншого боку вже підкрадався наступний.

Я теж вискочила з сідла, зрозумівши, що так мене надовго не вистачить, повернулась до мертвяка та підвела його руки догори, розкриваючи справжні вогняні тенета.

Сила вдарила труп просто в груди. Він видав щось середнє між крехтанням та ревом – і спалахнув, мов сірник, а тоді, перш ніж я встигла хоч якось зреагувати, просто вибухнув.

Мене обдало жахливою хвилею смороду. Я похитнулась, ледь встояла на ногах і відчула дивну печію у грудях.

Отруйна потвора! Як же їх повбивати так, щоб не загинути самій?

Та, на жаль, трупи були не єдиною нашою проблемою. Леді Лора теж простягнула руку, і в ній сформувався меч. Довге лезо складалось не з металу, а з тіней, руків’я було зроблене ніби з кісток.

Я її не цікавила. Все, про що думала леді Лора – Рей. Вона протиснулась повз нього та ходячий труп і занесла свій меч, готуючись нанести удар.

Моя реакція виявилась швидшою за Реєву. Я здійняла руки і, не надто прицілюючись з траєкторією, вдарила блискавкою. Та прошила леді Лору, зачепила боком ще одного мертвого.

Він вибухнув. Проте мене зараз не хвилювала доля ходячого трупа. Щось підказувало, що загибель леді Лори може подарувати нам набагато більшу перевагу, аніж знищення трупів.

Жінка похитнулась, і меч оминув мету. Проте вона все ще не виглядала всерйоз ушкодженою та дуже добре трималась на ногах.

Занадто.

Добре, що Реєві все-таки вистачило часу, аби прийти до тями. Він пішов в атаку на Лору, наносячи їй удар за ударом, з неймовірною рішучістю відтясняючи її все далі і далі. Я часто бачила, як фехтували лицарі, що служили татові, дужі, могутні чоловіки, і це справді захоплювало, проте жоден з них не міг і близько зрівнятися з Реєм. Він був швидким, мов блискавка, та легко ухилявся, здавалося б, від кожного удару. Як з таким рівнем володіння зброєю він зароби всі ті шрами?..

Я замилувалась ним – і це ледь не коштувало мені життя. Одумалась лише тоді, коли кігті дряпнули по плечу, залишаючи глибокі борозни.

Мерці підібрались надто близько.

Я швидко відступила, підіймаючи магічний щит, і без жалю вдарила по зомбі палахкотливим краєм. В руці пульсував біль, отрута розповзалась тілом, але все ще не так швидко, щоб це було нестерпним.

Битися. Знищити кожного з цих мерців, доки вони не нашкодили мені чи Реєві.

На якусь мить бій захопив мене настільки, що я не бачила вже нічого довкола. І тільки за півхвилини, коли пальці вже пекло від нескінченного потоку вогняних снарядів, а ще один мрець вибухнув нарешті, я повернулась до свого супутника та завмерла, сповнена жаху.

Меч пройшов просто через Реєве тіло. Він похитнувся, а мертвлячка просто висмикнула з нього лезо та обтерла об свій одяг, лишаючи на ньому плями від дивної тіньової магії.

– Засуджено до страти, – кинула вона своїм рівномірним, злим голосом.

Я почула відчайдушний крик – і навіть не одразу зрозуміла, що це розпачливо, злякано кричу я сама.