1 (3)

Взагалі-то це було непристойно. Дуже. І якби мені це запропонував, наприклад, Дайнмар, ще й ось так притискаючи мене до себе, я б вдарила його бойовим закляттям такої сили, що бідолаху відкинуло б… Далеко.

Дуже далеко.

Проте це був не Дайнмар, і мене тягнуло до незнайомця. Сильно. А ще він, здається, поняття не мав, хто я така. Бо герцогських доньок про таке не питають, а от просту селянку – можуть.

– Як тебе звати? – спитала я.

– Рей, – озвався він, обіймаючи мене за талію. – А тебе?

– Міра.

– Міра, – повторив він, і моє ім’я дзвеніло у нього на вустах, гуркотало, а потім – скочувалось у котяче муркотіння.

Красиво.

– Тобі личить, – прошепотів чоловік. – Так, ніби ти дракониця. Мір-р-ра, – він пробував слово на смак, а тоді, посміливішавши, пригорнув мене до себе.

Я здригнулась. Жоден чоловік не поводив себе зі мною так. Ну, тобто, вони намагались мене обіймати, але щоразу відповідь була одна й та ж сама. Проте Рей мені сподобався. Він, здається, соромився своєї зовнішності, але мені вона здавалась привабливою.

– Ти мене боїшся? – спитав він, відчувши мою реакцію. – Що я можу зробити, щоб ти забула про моє обличчя? Хочеш… – він змовк, а тоді іншим голосом, мов в нього в горлі пересохло, промовив, – хочеш, я тобі подарую…

Зараз він скаже зайве, зрозуміла я, і швиденько притиснула палець до його губ. Ні. Якщо він спробує мене купити, то про жодну взаємність вже не йтиме мова. Я занадто сильно себе поважаю, щоб таке терпіти.

Проте Рей правильно витлумачив мій доторк.

– Пробач, – прошепотів він. – Горді дівчата зазвичай зі мною навіть не розмовляють, Міро.

Я тихенько розсміялась.

– Бо ти неправильно до них підходиш. Ходімо, – я стиснула його руку. – Я згодна.

Здається, він аж оторопів від подиву, коли я потягнула його за собою, але підкорився. Я розуміла, що, можливо, роблю жахливу помилку, проте зараз, задушливої літньої ночі, це здавалось мені найкращим виходом з усіх.

Я повела Рея за собою. До кімнати, яку виділив мені трактирник, можна було дістатись і з вулиці, не проходячи через основний зал таверни, і я потягнула чоловіка до дверей. В напівтемряві ледь-ледь можна було побачити драбину, що вела на другий поверх – не зводити ж зайві сходи, ми в селі, а не в герцогському замку!

Ми тихо піднялись нагору, і я швидко знайшла потрібну кімнату, затягуючи Рея слідом за собою. Тепер, коли ми були один на один в малесенькому приміщенні, його сила знов розлилась довкола, і мені здалось, що я просто втрачаю здоровий глузд.

Проте… Він сподобався мені, і це здавалось кроком до свободи. Провести ніч з чоловіком, який не знає, хто я. Просто я йому сподобалась. Він самотній, я – також. У цього не буде таких наслідків, як у любощів моєї матері з моїм батьком, бо я не ідіотка та знаю потрібні заклинання.

Все так, як має бути.

Чоловік сів на край ліжка та потягнув мене до себе. Я встала навпроти нього, протиснувшись між його колін, та запустила пальці в нерівно підстрижене темне волосся. Погладила щоки – шкіра кололась, він мав щетину.

– Тільки я маю одну умову, – прошепотіла я. – Ти запалиш свічки.

– Ти злякаєшся, якщо мене побачиш. – заперечив він.

– Ти не страшний. Або так – або ти зараз підеш.

– Якщо після цього ти захочеш, щоб я все одно забирався геть, я зрозумію, – важко зітхнув він, і з його пальців зіслизнув вже знайомий мені дрібний вогник.

Свічки, що залишив трактирник, загорілися, всі три. Я нарешті змогла повністю роздивитись чоловіка. Він був вбраний в просту чорну сорочку, помітно подерту, далеко не нову, і сам був… втомлений. Але гарний. Шалено гарний.

І ота чорнота та шрам його геть не псували.

Я потягнула за край сорочки. Він завмер, тоді дозволив себе роздягнути.

Все його тіло було вкрите шрамами. Дрібними і великими, страшними і майже непомітними… Старими і достатньо свіжими. А між шрамами тягнулась та сама чорна павутина, що була і в нього на обличчі. Я ніколи не бачила такого, але виглядало… Вражаюче.

– Я ж казав. Це страшно, – похитав головою він.

– Нічого страшного не бачу, – заперечила я. – Це має свій шарм. Рею…

– Що, Міро?

– Обіцяєш бути обережним?

Він ніжно обійняв мене за талію та кивнув. Все зрозумів, здається. Я вперше лишалась наодинці з чоловіком – і була рада, що він принаймні здогадується про все швидко.

Не стримавшись, я посміхнулась, а тоді нахилилась до нього і ніжно поцілувала в губи, даючи зрозуміти, що до ранку він – лише мій.