Маркус

Поспішати Маркусу було вже нікуди. Мало того, що п'ятниця, так ще й випускний іспит із безвідходного агрогосподарства складено на відмінно. Дипломна робота зі скромною назвою «Практика організації замкненого циклу вирощування пасльонових» гарантувала неспішне, але безпрограшне сходження слизькими бюрократичними сходинками корпоративної кар'єри в межах Корпорації Розумного Всесвіту. Додатковим бонусом були батьки — одні з небагатьох етнічних італійців, що лишилися, які шанували традиції предків і вирощували томати (вони ж пасльонові) вже третє століття поспіль на своїй невеличкій генофермі на Півдні Італії.

«Усе складається як слід», — подумав Маркус і статечно пригладив лацкани піджака. Мама змусила його одягнути старий піджак старшого брата, але Маркус і не заперечував. Та й хто при здоровому глузді заперечуватиме мамі? Та й піджак хороший. Хтось може сказати, що Маркусу не пощастило народитися другим у небагатій родині. Маркус часом і сам так вважав. Бути молодшим братом — те ще приниження. Доношувати речі старшого брата — це ще куди не йшло. Але ось догравати залишок тайм-ліміту в онлайн-баталіях, який батьки виділяли їм на двох, було значно складніше. Маріо, як старший брат, завжди користувався силою і грав більше дозволеного. Маркус завжди був на других ролях, а коли підросла сестра — третя в їхній сім'ї — нянькою, звісно ж, став також Маркус, адже старшому, Маріо, улюбленцю батьків, пророкували кар'єру космозоодесантника, як і їхньому батькові, тому він із дитинства готувався до зірок, стрибків і подвигів.

А Маркус готувався до пасльонових. Батьки виграли в останню всесвітню лотерею право на переселення в Нідерланди-2 — безгендерну колонію мультисімейного типу — і подарували виграш Маркусу. На Нідерландах-2 стать була не біологічною даністю, а адміністративним вибором із сорока сімома підпунктами, сертифікацією та щомісячним оновленням профілю. Стьоб із «натуралів» і «тих, що обрали» тут сягнув таких висот, що перетворився на релігію: усі ходили в піджаках вільного крою, просторікували про «спектр самовідчуття» і щиро вірили, що природа — це просто погано написаний софт. Маркус, утім, так і не поставив жодної галочки. Лінощі та агрономічний пофігізм перемогли. У його нейропаспорті красувався рядок: «Стать: не визначена. Уточнюється в міру зростання біомаси». Для спокійних Нідерландів-2 це було нормою. Залишилося тільки пройти належний після навчання в Корпорації практикум, і можна займатися сімейними справами.

До варп-переходу лишалося сорок хвилин. Маркус зайшов у термінальний бар — не тому, що дуже хотів випити, хоча хотів також. Просто сидіти біля варп-воріт із нейропакетом у кишені й дивитися, як інші пасажири отримують свої нейропакети, було нудно й трохи тривожно. Тривога — це не страх, просто фоновий шум організму перед чимось новим. Маркус умів із нею жити, дякуючи старшому брату.

За стійкою стояв айбармен — стандартний, серії «Гостинний», з обличчям моделі «Теплий прийом» і вбудованою усмішкою, яка не вимикалася, навіть коли він казав «ні».

— Келих вина, — благально сказав Маркус. Айбармен на секунду зазирнув кудись углиб себе — туди, де в людей буває совість, а в айбарменів — база даних пасажирських профілів.

— На жаль, — вимовив він тоном, у якому не було ані найменшого жалю, — ваш нейропакет ідентифікує вас як «стажист-агроном, перша практика». Алкоголь для цієї категорії не рекомендований.

— Не рекомендований — це не заборонений.

— Слушно. Але система налаштована консервативно. Можу запропонувати трав'яний збір номер сім. Зміцнює нервову систему перед переходом.

Маркус зітхнув і взяв трав'яний збір номер сім. Пахнув він як щось середнє між генопшеницею і ферментованою транссоєю — непогано, просто рішуче не те. Випив. Поправив лацкани піджака і вирушив у дорогу.

Нейропакет завантажується під час переходу автоматично — це Маркусу пояснили ще на інструктажі. «Пасажирам не рекомендується засинати під час синхронізації даних», — уточнив голос у динаміку з тією особливою інтонацією оголошень, які вимовляють про людське око, знаючи, що все одно ніхто не слухає. Маркус слухав. Просто трав'яний збір номер сім, судячи з усього, і справді зміцнював нервову систему — до такої міри, що вона переставала чинити опір сну.

За чотири хвилини він спав. Йому снилися помідори. Червоні, жовті, круглі, бездоганні — замкнений цикл без втрат. А нейропакет тим часом почав завантажуватися і натрапив на рядок «ідентифікація статі: не визначено, уточнюється». Система секунду думала. А потім вирішила, що пасажир без чіткої гендерної ідентифікації належить не до того потоку. Що така невизначеність потребує окремого поводження. Що адресу потрібно скоригувати. Гендерна невизначеність була введена відносно недавно і доступна лише в деяких колоніях.
Не на всі термінали Розумного Всесвіту накотили оновлення. Можливо, конкретно в цьому терміналі не встигли оновити прошивку під безгендерну ідентифікацію. Причин могло бути безліч, і всі вони кумулятивно призвели до помилки варп-потоку.

Прокинувшись від системного привітання після варп-переходу, Маркус штовхнув двері і вийшов назустріч довгоочікуваній практиці на Агрусі.
Однак це був не Агрус. Агрус пахнув зовсім інакше — іригація, контрольована вологість, геносоя третього класу.
Тут пахло інакше: озоном, асфальтом, і ще чимось — живим, кислим, тривожним. Ніби саме повітря тут було на нервах уже років триста і встигло до цього звикнути.
Маркус вийшов крізь двері й опинився на відкритій площі. На площі не було нікого. Це само по собі насторожувало. Він устиг зробити кроків двадцять, перш ніж хтось схопив його за рукав і смикнув убік під'їзду.

— Тихо. Не дихай голосно.

Маркус і не дихав голосно. Просто ще не встиг зрозуміти, що відбувається, і тому про всяк випадок затих. Під'їзд був облупленим, сирим, із запахом старої штукатурки і ще чогось — стійкого, землистого.

— Аб'юсик за ріг заїжджав, — пояснив голос. — Пощастило тобі.
Чоловік, який його затягнув, виглядав років на сорок або на шістдесят — тут було важко визначити, бо деякі види втоми зістарюють завчасно, а деякі види обережності, навпаки, консервують. Очі широко посаджені — панорамні, як у тих, кому важливіше бачити весь обрій, ніж точно визначати відстань. Рухи тихі, вкрадливі та точні.
— Остап, — відрекомендувався він. — Хвилянт. Квартал дев'ять, сектор В.
— Маркус. Агроном. Я взагалі-то мав на Агрус потрапити. Виходить, що переплутав варп-двері. Або варп помилився.
Остап кивнув — із виглядом людини, яку вже давно ніщо не дивує.
— Давно до нас ніхто не приходив із варпа. Років двадцять. Безпольотна зона над нами вже триста років — від самого початку війни з ідарасами. Варп — єдине вікно, і дивно, як тебе взагалі пропустили. Гаразд, пішли.