Чорненький

Вранці Марко й Луїза поснідали лісовими ягодами. Їх залишили синиці в плетених кошичках. Тепер усі чекали на знак Ворона. Коли Відьма піде на полювання, він мусить передати звістку. Зненацька  заскрекотали сороки. Марко схопився, але птахи та звірі мовчки обліпили його своїми тільцями, і він зупинився. За кілька хвилин почулося бурчання: «А щоб вам пропасти! Галасуєте на весь ліс! Я вже вам дзьоби повисмикую...  Потрапите ви мені... І куди цей чорний пройдисвіт їх ховає?» Щойно Відьма зникла, налетіла зграя горобців.

-Чимшвидше! Чимшвидше! Вона скоро повернеться – тільки навідається до  своїх пасток!

Діти та лісова живність понеслися до будинку старої Відьми. На льоту горобці давали інструкції:

-У хаті ховайтеся за грубкою, але спочатку знайдіть чародійної води! Ворон вам допоможе! Навколо грубки розкидайте гілочки ялівцю – він переб'є ваш запах!

Ворон уже сидів на ґанку. Біля дверей умивався трилапий одноокий і одновухий чорний кіт, недобре глипаючи на птаха. Коли діти підійшли до дверей, Ворон злетів на плече Марка, а кіт схопився і вигнув спину.

-Чи ви з глузду з’їхали?! – загарчав він. – Іще крок, і я вам очі видряпаю!

Луїза вийшла наперед, наставивши руки долонями до нещасного.

-Котику... Милий... Адже ти не завжди був такий... І чотири лапки в тебе було... І два очки... І два вушка... - тихо вмовляла Луїза.

-Ну були... Тепер немає... Зате їсти шукати не треба - стара приносить... - похмуро муркнув кіт.

-Котику, а можна нам увійти? Ти бачиш, Відьма забрала у мене зуби. У тебе лапку, око та вухо. У них – дітей. Ми хочемо це припинити. Може, ти допоможеш нам? - не здавалася Луїза.

-Чи ти з глузду з’їхала?! – обурився кіт. – Де хазяйка, а де ви...

Вдалині заскрекотіли сороки.

-Ми втрачаємо час! - кракнув Ворон.

Марко пішов на кота.

-Послухай, бідолашна тваринко. Дозволь нам пройти. Якщо у нас не вийде, видряпаєш мені очі!

-А якщо вийде, хто мене годуватиме? – поцікавився кіт.

-Я заберу тебе до себе, - пообіцяв Марко.

Кіт пропустив дітей і Ворона, а сам залишився вилежуватися на ґанку. Щойно друзі увійшли, Ворон скомандував:

-Шукайте чародійну воду! Відьма могла зробити її невидимою! Обмацуйте руками все, що можете!

Діти почали нишпорити по стінах і шухлядах, а Ворон заходився простукувати стелю, тримаючись ногою за сволоки. Марко й Луїза обшукали  все – нічого не було. Знадвору долинув голос старої Відьми:

-Чого це нашою стежкою немов табун пробіг?! Хто тут шастав?

-Кабани, - байдуже озвався кіт.

-Сам ти кабан, дармоїд нещасний! Кабани копита залишають! А там сліди людські! Чи хто був? Відповідай! Та не жмурся!

Діти кинулися за грубку, і раптом Луїза перечепилася, збивши коліно.

-Тут! – радісно прошептала вона.

Ворон злетів униз і вдарив дзьобом. Почувся рип невидимих дверей, і з повітря постало два каламарчики - білий і чорний. Коли їх поторсали, там відгукнулася рідина.

-Біла посудина - це жива вода, чорна - мертва, - встиг сказати Ворон.

З ґанку донісся крик. Відьма схопила кота за загривок і верещала тому у вухо:

-Кажи правду, Чорненький ... Хто тут ховається? Я все одно знайду! Чого щулишся? Відповідай! А то вуса повидираю!

-Я не бачив... Я спав, - задавлено пропищав кіт.

Відьма закинула його собі на капелюха й штовхнула двері. Вона розчахнула свого чорного рота й почала фільтрувати повітря. Стара ніби куштувала його. Адже носа в неї не було.

-Чую, чую... Кров'ю пахне... Отож, нікого? А, Чорненький?

-Ніяв, - відповів кіт, підібгавши хвоста.

-Не знаєш? – лютилася Відьма. - А гілок ялівцю хто приніс?

-Ніяв, - відповів кіт, підібгавши лапи.

-Не знаєш...

Страшний рот склався у зловісну гримасу. Відьма підійшла до грубки й поставила ногу на невидиму скриньку, щоб подивитися за піч, але почула рип незачинених дверцят. Відьма остовпіла.

-Отож, ти не знаєш ...

Чорненький прожогом гайнув під стіл. Тікати було нікуди. Стара звісила зі столу голову й роззявила рота, який засмоктував  все, як чорна космічна діра. І це була тяга такої сили, що кіт ризикував пощезнути навіки.  Він вискочив на видне й відчайдушно метався хижкою: від стіни до стіни, на грубку, за грубку, під ліжко, на ліжко. Та полювання розпочалося...