Гаряча торбинка

Марко затулив долонями обличчя й гірко заплакав. Раптом він почув шерех крил, і в ту ж мить відчув, як чіпкі пазурі вп'ялися в його плече. Марко злякався й поволі повернув голову. Це був Ворон з білим пір'ям навколо шиї та культею замість пальців на одній нозі. Слідом за ним із кущів пострибали, поповзли, полетіли ущербні лісові істоти: трилапі зайці, лисиці, білки, коти; бездзьобі та безокі птахи; безхвості та безшерстні миші. У лапках бідні істотки тримали щось схоже на гнізда. У Марка запаморочилась голова від такого суцільного нещастя. Ворон заговорив:

-Хлопчику, ти потрапив у біду. А ми живемо давно в цій біді. Ти бачиш, що робить із нами зла Відьма. Вона зуживає частини наших тіл і тіла наших дітей для своїх злих справ. Але ти можеш допомогти нам. "Та як же?" - запитав Марко самими очима.

-Кожен з нас приніс сюди гарячі горошинки – наші закляклі сльози. Сльози за нашими дітьми. Якщо жбурляти ними в відьму, вона почне тліти. А якщо їх насипати їй у пельку, то Відьма згорить і більше ніколи не постане знов. Птахи сплели торбинку з конопель. Ми назбирали туди наших сліз. Тепер ти знаєш, що робити.

Коли зозулі повісили Маркові торбинку на плече, він відчув потужне тепло від неї.

-Не бійся, хлопче, - сказав знайомий плямистий заєць. – Ми будемо поряд.

Раптом у роті Марка знявся дивний рух. Його затіпало так, що він боявся, що розгубить дорогоцінні горошинки. Нарешті лихоманка вщухла, і в ту ж хвилину долинуло:

-Марку!

Луїза мчала через ліс, і рясні сльози котилися по її щоках, падаючи скельцями на землю. Марк уже міг вільно рухатися й говорити. Він подався до Луїзи.

-Що вона з тобою зробила?

Луїза невтішно плакала і щось невиразно бурмотіла. Вона намагалася пояснити, але ридання заважали їй. Марко обійняв дівчинку, прибрав з обличчя мокре від сліз золоте волосся. Луїза глянула на Марка – губи її розтулилися. У роті було темно – жодного зуба. Марко провів язиком по своїх зубах і виявив простір серед верхнього ряду – у Луїзи саме випав горішній  різець. Хлопчик все зрозумів.

-Не плач, Лує! Ми все виправимо! Тільки ти не плач! – втішав Марко дівчинку.

Луїза затихла. Діти сіли на повалену вітром колоду. Іволга принесла дівчинці джерельної води, сойки пригостили ягодами, і вона трохи заспокоїлася. Але коли білочка запропонувала горіхів, Луїза знову заридала.

-Ми справді все виправимо, Марку? - спитала вона, схлипуючи.

Тоді Марко їй все розповів. Луїза повеселіла. Птахи та зайці спорудили для них трав'яну лежанку. А коли діти поснули, дбайливо накрили їх листям лопуха.