Занедбаний карієс

Удома Марка обіймали, цілували й допитували:

-Де ж ти був?! Ми шукали тебе! Чому ти нічого не сказав?!

Марко мовчав, стиснувши щелепи. Врешті-решт його облишили, коли зрозуміли, що розпитування марні. І тільки мама час від часу намагалася дізнатися, де він був таки цілі два дні. Нарешті Марко обійняв маму і так довго мовчав. Коли ж вона покликала всіх до столу, Марко сказав, що повечеряє у своїй кімнаті. Ніхто не заперечував. Тільки мама сказала йому вслід:

-Коли тебе не було, приходила Луїза. Хотіла тебе бачити.

Марко зупинився і спиною відказав:

-Більше не схоче.

Перед сном мама увійшла до нього побажати «на добраніч». Вона нічого не питала. Тільки гладила по голові й зітхала. І тоді Марко заплакав. Мама чекала. Нарешті він крізь сльози, звертаючись до стіни, закричав:

-Хіба я винен, що у мене такі зуби? Що ж! Тепер вони мене бояться! Тепер уже ніхто не збиткується! Тепер я страх для всіх!

-Чому, синку? - запитала мама.

-Бо у мене чорні зуби!

Марко повернув до мами своє опухле від сліз обличчя і спробував  усміхнутися. З червоними очима, опухлим від плачу носом і з цими страшними зубами, Марко справді міг налякати будь-кого. Тільки не маму.

-Подумаєш, - сказала вона. - Занедбаний карієс.

-Так? Ік! - ікнув Марко і на хвильку затнувся, а потім знову заплакав. - Як я тепер заговорю з Луєю, якщо вона знову прийде?

-От коли прийде, тоді й подумаємо. А зараз спи. Ніхто не знає, чому в тебе такі зуби. Але повір мені, що це не просто так.

Наступного дня прийшла Луя. Вона посміхалася, і її волосся виблискувало золотим. Марко повторив свою історію і для неї. Тато сказав:

-Я думаю, що тобі треба повернутися в ліс і переконати креативну жінку зробити все, як було.

-Креа... Кого?! Це відьма! – обурився хлопчик.

-Ну тоді ходи так, - філософськи зауважив тато. - Тобі ж не подобалися твої попередні зуби.

Ні, так залишатися було неможливо. Марк невпевнено сказав:

-От якби зі мною ще хтось пішов, мені не було б так страшно.

-Ну хто ж? Ми з мамою на роботі, – сказав тато. – Хіба Луїза?

-Я?! - розгубилася дівчинка. – Я не можу! Я боюсь! І батьки мене не відпустять! Пробач, Марку!