Убивча сила

Марко кинувся навтьоки, переслідуваний гидотним вереском. Незабаром він був уже на своїй вулиці. Назустріч ішла Луїза. Вітер грав її золотим волоссям. Вона щербато усміхнулася йому:

-Добрий день, Марку!

-Добрий день, Лує, - відповів хлопчик і теж усміхнувся.

-Ой, Марку, - ахнула дівчинка. – Що з тобою?

Луїза відсахнулася й побігла до свого будинку не озираючись. Марко тяжко зітхнув. Вигляд у нього, певно, ще той... На спортивному майданчику він зауважив на траві гурт хлопчиків. Вони мляво перегукувалися, певно, відпочиваючи після гри. Марко впізнав їх. Це вони дражнили його. Отож тепер його вихід. Марко вирвав травинку, засунув її в рота, демонструючи зневагу, й поволі попрямував до кривдників. Хлопці вже нудилися, але, помітивши жертву, пожвавішали. Вони посхоплювалися й заґелґотали всі разом, змагаючись у дошкульностях:

-А хто це йде? Наш Зубан! Зубанчик! Містер «Усмішка року»! Вітаємо його! Кусі! Кусі! Ти ще нікого не з'їв, чувачок? По-моєму, у тебе з рота стирчать шнурки! Ні, це не шнурки, це дроти! Ну що ви, це не дроти! Це хвостики маленьких мишок. Ти жереш мишей, лузер?! Та ти гурман, Зубане!

Хлопців прямо корчило. Дехто качався по  землі, заходячись від сміху й дригаючи кінцівками. Інші кружляли довкола Марка, пропонуючи «кусити» то руку, то ногу, то шматок фанери. Марко мовчки спостерігав, стискаючи губами травинку. Нарешті, їхній ватажок, зухвалий Гаспар, підійшов упритул до Марка і сказав бридким голосом:

-Посміхнися, Зубане! І боляче тобі не буде. Я обіцяю...

Гаспар недоговрив. У нього закрутив живіт, бо Марко вищерив свої чорні зуби й заіржав, мов кінь. Гаспар позадкував і впав. Кривдники кинулися врозтіч. Марко погнався за ними, лякаючи їх чорною усмішкою та дикими згуками, аж доки ті повтікали. Залишився один бідний Гаспар. Його трусило. Він не міг зрушити з місця. Марко підійшов до нього, допоміг піднятися, обтрусив і, наголошуючи на кожному слові, виразно промовив:

-Якщо ще хтось наважиться кепкувати з мене, того я з'їм зі шнурками, проводами і хвостами! Зрозуміло?

Марко наблизив своє обличчя до Гаспарового й ласкаво усміхнувся. Зухвалець заплющив очі. Втім Марко дружелюбно порадив:

-Заплющуй добряче, Гаспаре... Я приходитиму до тебе уві сні! Гаразд? Ги-ги!

Потім повторив загрозливо:

- Ще раз – зрозуміло?

-Т-так, зрозуміло, - прошепотів Гаспар.

-Ну я пішов! Усім вітання-привітання!  – і Марко знову придуркувато  гигикнув.