Марк Богославський і наука осені

Про життя книг

 

Написана книга – добре.

Видана краще.

Вона звільняє автора від себе, великодушно...

І вже не перешкоджає присвячувати всі творчі і фізичні сили новій книзі. Можливо, найголовнішій. Тієї, яка ще не написана, але вже невиразно живе в замислі. І замінити книгу чимось іншим не можна.

І тут не уникнути відповідальності перед суспільством.

Її ніде не минеш...

А в літературі – особливо.

Письменник пише не для себе ж. Пише для людей. Для людей, яким він віддає і навіть вручає свої думки, почуття і своє вміння, найкраще...

Тому у книжок більше життя, ніж у люди...

У них стільки життів, скільки їх у людства…

Як мало люди враховують резонанс письменницької праці. Ще менше, здається, значення її у вихованні людських почуттів, шляхетних...

Цікаву думку висловив Михайло Свєтлов: Коли поет, сам про себе каже: «Я пишу на користь вітчизні», – мені дивно слухати цю нескромність. Ти мусиш бути до країв сповнений любов'ю, не підозрюючи цього. Тоді вийдуть вірші. Інакше вони не виходять!..[1]

…І знову і знову спливає запах квітів непоміченим. І мчать хмари, кольоровими клаптями. Низкою, не турбуючи, але смикаючи душу...

Так, серпневий день був добрий і плідний. І сонце падає, втомилося.

 

[1] М. Светлов, «Избранное», М. 1990., стор. 444.




Поскаржитись




Використання файлів Cookie
З метою забезпечення кращого досвіду користувача, ми збираємо та використовуємо файли cookie. Продовжуючи переглядати наш сайт, ви погоджуєтеся на збір і використання файлів cookie.
Детальніше