«Тараканий пастух»

Цю повість я читав двічі. Вперше у 1996, вдруге у 2025… Я був різним. І читання було різним.

У письменника Рємізова, одного із найяскравіших стилістів у російській літературі теж був «Тараканій пастух». Але – як складова частина оповідання «У полоні», опублікованого ще у 1903 році…

Богославський напевно знав про це. Але назвав так і сою повість. І головні герої їх – різні, абсолютно.

Богославський написав повість про становлення людини.

«…Кеша и сам чувствовал, как трещат и стремительно раздвигаются стеснительные перегородки его ума. Ум становился просторным, и в бесконечных его пространствах один за другим разряжались сотрясавшие весь мир электрические разряды…»[1]

У повісті йдеться про неможливість обману самого себе. Про віру в добро і справедливість... Навіть і шляхом смерті. З міркувань високого порядку… «…как вознаграждение за собственную юность и устремлённость в ослепительное завтра…»[2]

«… самая сташная вещь в мире – самолюбие. Люди ставят себе в заслугу свою гордость. Гордятся гордостью. А ведь гордость есть геена огненная. В ней сгорают саме святые вещи, на которых всегда стояло и поныне стоит человечество: доброта, взаимопонимание, сострадание, самопожертвование…»[3]

Ось рядки із його до мене листа від  17 червня 1996 року:

«…Тобі зараз важко? А кому легко?

Ти ще молодий, у тебе все попереду. Ти мусиш і зможеш гори згорнути. Хоча… Зазвичай доля намагається згорнути шию тому, хто згортає гори. Будь готовий до цього. Вмій бачити в бажанні згорнути тобі шию підтвердження того, що ти на шляху до важкої перемоги.

Ох, Саша!  Чим більше в тебе буде цікавих задумів і художніх напівудач (бо повних удач не було ні в Мікельанжело, ні в Гете, ні в Достоєвського!), тим частіше доля битиме тебе ломом по спині (дай Боже, щоб не по черепу!) Іди по лінії найбільшого опору – і ти здобудеш перемогу (яка для інших, мабуть, виглядатиме як поразка). Як переміг мій Кеша[4].

Смішно, коли автор роз'яснює ідею свого твору.

Справа в тому, що «Тараканий пастух» я писав в один із найміцніших періодів свого і нашого (тобто всієї країни) життя: 1982 року.

Чи є в повісті світло наприкінці тунелю?

А хіба сам факт, коли людина, яка розуміє, що вона загине, якщо слідуватиме голосові своєї совісті, і все ж кориться її наказу – не найкращий доказ кінцевого торжества світла над темрявою?

Саме так сприймають Кешу Морозов[5] і оповідач (що непомітно для себе відчуває, як сам він стає Кешею).

Я писав «Т.п. » незважаючи на цензуру, але все-таки з надією, що ця річ буде надрукована.

У нинішні часи я не обмежився б напівнатяками, а рубанув би правду-матку з шаленою силою – і швидше за все на цьому спіткнувся б.

Коли на твоїй шиї зашморг, ти борешся за право дихати з героїчним розпачом. Без цього героїчного розпачу найсміливіша правда – пшик.

… Втім, сьогодні «Тараканий пастух» неактуальний. Це лише документ моєї біографії (а в майбутньому, можливо, він буде сприйнятий, як документ епохи)…

[1] Марк Богославский «Тараканий пастух», машинопис, 2-й екземпляр., с.64.

[2] Там же. с.72.

[3] Там же. С.75.

[4] Кеша (Інокентій Головін) –головний герой оповідання М.Богославського «Тараканий пастух».

[5] Другорядний персонаж оповідання М.Богославського «Тараканий пастух».