Про дружбу і анікдот

Світло великих ідей не завжди слідує за нами.

Так і друг через непорозуміння – чи не страшніший за ворога... Він менш терпимий до інших друзів, як всякий неофіт у мистецтві... Адже дружба – мистецтво правди і добра.

Так одного разу до редакції журналу «Склянка Часу» надійшов новий твір Володимира Р. Цей Володимир був членом «Третього цеху», а відтак і учнем Марка Богославського. Я зустрічався з ним на квартирі Богославського. Ми навіть плавали разом у річці Харків… І я, пробігши навскоски нарис, опублікував його…

Коли журнал вийшов друком і дістався Харкова, відкрилася скринька Пандори… У  нарисі Володимир Р. доволі нице висловлювався про Богославського… Лише тут я помітив, як автор приплітав у контекст свого творіння власні вигадки огидного характеру... Для чого? Аби покрити себе ганьбою, а заразом посварити Богославського зі мною?...

Але вже текст був опублікований мною, у моєму журналі… А що написане пером, не вирубати сокирою… Мені надійшов лист за підписом багатьох членів «Третього цеху» із прокльонами… Від мене вимагали покаяння… Вимагали ті, яких я публікував… Які ще вчора обіймали мене…

Прийшовши додому на обід, і, перекусивши нашвидкуруч, звалився на диван. Включив платівку «Пори року» Вівальді... І лише поступово повернувся у відносну рівновагу...

Для простолюдинів, – зауважував Гьоте, – краса піднесеного – забава. Якщо б вони і могли осягнути її, у них не вистачило б сил її споглядати...

З цієї нагоди наведу анікдот від Богославського…

Іде засідання політбюро ЦК КПРС. У цей час дзвонить з Америки президент США Джимі Картер:

– Леонід Ілліч, повідомляю вам, що наша космічна розвідка встановила: у вас 615 ракет з ядерними боєголовками, а у нас 820! Капітулюєте без бою? Чи воюватимемо?

– Почекайте хвилин п'ятнадцять. Я пораджуся з товаришами та зателефоную вам.

Брежнєв звертається до соратників:

– Ну як?

Але тут входить секретар Брежнєва і повідомляє:

–Леонід Ілліч, прийшов прапорщик Сидоров і просить, щоб йому дозволили зробити міністру оборони термінове повідомлення, надзвичайної важливості. Що йому сказати?

– Хай заходить і повідомляє!

Входить прапорщик Сидоров, і отримавши у Брежнєва згоду звернутися до Устинова, рапортує:

– Товаришу міністр! При ривізії складу онуч нами виявлено триста штук ніде не врахованих ракет із ядерними боєголовками.

Брежнєв йде до телефону:

– Пане Картер! Не нам, а вам треба здаватись. За щойно уточненими даними, у нас не 615, а 915 ракет з ядерними боєголовками! І взагалі, я вам скажу, пане президенте: поки у нас в країні такий бардак, ми не переможні.