Марк Богославський і наука осені
Регенхаубе
– Можна, – вже задерла вона ногу, – я так?
Відкрите моє вікно трохи підносилося над тротуаром. Готель був козирний, у старому млині. Вода все ще крутила колесо. Шум потоку зливався з її голосом. І, не чекаючи моєї відповіді, вона увійшла. Просто переступивши підвіконня.
– Мжичить, – знімала вона дощову косинку.
Я добривався. Дивився на неї бочком. Хороша. Свіжа. Міцна. Настирна.
– Доголишся потім, – поклала мені руки на плечі, – поспішаю в бюро.
– Гут, – перехопив її руки. І поцілунок затуманив. Вікно трохи позойкувало стулками. Вода шуміла. Крякали качки на ставку. Шумів дощ. Шаруділи простирадла. Їй волосся пахло любистком.
Задзвенів її годинничок. зум-зум-зум.
– О, – піднялася вона на ліктях, – мені пора.
Німецька її не була схожа на німецьку. І вона на німкеню.
– Подай мені Ррегенхаубе!
– Що?
– Дощову косинку.
#1551 в Сучасна проза
#679 в Фантастика
#123 в Антиутопія
моральний занепад суспільства, світ в любові, творче життя письменника
Відредаговано: 03.11.2025
Рекомендації книг, Промокоди і Знижки
Підпишись на канал Букнет в Телеграмі і слідкуй за повідомленнями
