Марк Богославський і наука осені

Спалюючи розум

Поет Богославський читав свої вірші... Це читання неможливо забути. Ось я заплющую очі і чую його голос... Надворі 2025 рік. Вже десять років минуло від його смерті. Швидко минув час, мов між блискавкою та громом... Та, поети не вмирають поки ще живі поезії…

Где Юлик Даниэль? Где Леня Тёмин?
Я свёл их. И они сидят и пьют.
Свет не включали. Но совсем не тёмен
Высоким трёпом созданный уют.

Кто даст нам персональное бессмертье?
Каприз судьбы? Нет, верные друзья!
Те, что любовью вечной нас отметят
И прокричат забвению: «Нельзя!»…[1]

І голос його, як голос апостола, що гримить над натовпом, який принишк. Той голос пронизує аж до серця... Бо він не скупиться на доброту…

А що життя... Коли порозкинеш мізками суворо, і без високості мистецтва триває... Але ж якось безцільно… Зменшуючи запал, спалюючи розум...

[1] М.Богославский «Памяти друзей».

Апальков Олександр

Подобається

#1558 в Сучасна проза
#693 в Фантастика
#123 в Антиутопія

У тексті є: моральний занепад суспільства, світ в любові, творче життя письменника

Відредаговано: 03.11.2025

Додати до бібліотеки

Поскаржитись