Марк Богославський і наука осені
Йди!
– Йди, – з вікна бару кивала мені рукою Алла, – йди, випий зі мною. За наївність, – вона підвелась, похитнувшись, – за дурість і все, що з цим пов'язано.
Я увійшов.
Сів до її столу.
Замовив вина, каву та цигарок для неї… І пляшку «березівської» собі.
І пили ми в ту нашу зустріч.
– За кохання!
– За віру у майбутнє!
– За мрії про щастя!
– За чудову дурість: загублений рай...
Коли сонце вже сідало далеко за Харковом, Алла запитала:
–Ти пишеш ще вірші?
– Ні.
– А ти спробуй. Ось зараз. На імпровізі! Слабо?
– Ні, – посміхнувся я криво в дзеркало свого келиха, – зараз видам. І видав:
Як Бог дасть таланту,
Так буде й справа
Хоч пий, хоч не пий,
Хоч пиши, хоч танцюй.
Не дасть Бог таланту,
Хоч цілими днями
Глуши березовьску –
Все марно, дружок!
#1852 в Сучасна проза
#982 в Фантастика
#159 в Антиутопія
моральний занепад суспільства, світ в любові, творче життя письменника
Відредаговано: 03.11.2025
Рекомендації книг, Промокоди і Знижки
Підпишись на канал Букнет в Телеграмі і слідкуй за повідомленнями
