Не для себе ж...

 Для кого ж пишуть письменники... Не для себе ж... Хоча це важливо. Добре читається те, що добре пишеться... Найнез'ясовніше – це задум. Він йде самовільно. І ніколи не можна пояснити звідки він узявся…

Студентом я писав виключно заради дівчат. Аби розслабитися з ними. А значить – для себе... Задумавшись, я розумів – що існую тільки на папері... Моє літературне буття ставало маргінальним. Тому що реальність справжнього розпутства витісняло його. Реальність взаємин без почуття перелопачувалася, перетлумачувалася плітками. Ставала несмачна, як кип'ячена вода. І я мусив зізнатися собі, що взагалі те, чим жив, веде у порожнечу... Жив, як було оптимально для моєї натури ... Але, відкриття це не тішило.

Тішило читання.

Я поринув у нього...

І знову переконався, що писане найчастіше виглядало зовсім інакше, ніж у житті. Здавалося всім – і мною в тому числі – керував хаос і випадковість. Мінялися дівочі імена. Хаотично. Випадково… А життя йшло…

А життя, – писав Ханс Вернер Хенце,[1] – визначають ніжність і різка антипатія, ідіосинкразія, ранимість і сліпе захоплення…

Так і зараз, коли я пишу про Богославського, це ще не означає, що він найбільший і найулюбленіший мій поет… Але – найдорожчий моєму серцю. І не для себе ж він писав… І не розгубив своєї енергії до останнього дня. І ми ще раз насолоджуємося плодами його творчості…

[1] Hans Werner Henze (1926-2012) -німецький композитор, педагог.