Історія та авторська вигадка

У цій книзі переплітаються історія та авторська вигадка. Іноді  аж тісно…

Тоді... давно... мені хотілося в обіймах Аліни забути про свою суперечливість і роздробленість. Забути те, що було до неї.

Я тоді відчував самотність у своїх емоціях. З досвіду вже добре знав, як важко передати комусь силу власних переживань. Адже кожна людина живе у своєму світі, замкнутому. У кожного свої уявлення про красу, про пристрасті... А передати іншому красу і силу своєї дійсної пристрасті не легко... А іноді і неможливо... І нездійсненно.  Це вводило мене тоді у сум, сірий, одноманітний… Тож вірив я, що з Аліною позбавлюся тої нудьги та сірості. Що з нею вирвусь на волю. І зазнаю сильних почуттів, досі невідомих...

І Аліна, здавалося, розуміла мене… І був я щасливий… У мене дівча, яке сприймає правду моїх думок і почуттів... Найщиріша і найневинніша дівчина на світі!

Та я не зрозумів Аліни.

І то було уявне моє щастя...

– Треба жити вільно, – посміхалася Аліна, – як зірки на небі. А зірки, – мружила вона безодню своїх очей, – мусять бути недосяжні.

Вона мріяла стати зіркою. Вона займалася спортивними танцями. Вона ними жила.

Я жив нею і пригодами.

До заходу сонця хилився черговий день. Вечір. Західна завіса сутінків опускалася на Харків.

Я сидів у залі ДК ХЕМЗ. І спостерігав змагання танцювальних пар. Аліна танцювала із партнером…

Колихаються її оголені плечі. Тремтить її латинська спідничка. Виписують її ноги загадкові батмани... Згинається тіло в ритмі танцю, запального. Пасодобль... Іспанський танок, що імітує кориду…

А я сиджу в третьому ряду зали... І дивлюся як вона та її напарник рухаються паркетом...

Коли трапляється її погляд. Крізь блиск її каламутних від азарту зіниць, мені здавалося, дивилися на мене вже інші очі, мені невідомі...

Вона дивиться як із іншої планети…–  подумав я.

І невгамовуються вихорі музики. Музики пристрасної, каламутної, грубої... А вона – моя Аліна – ковзає по паркету з незнайомим мені мурлопасом… Танцює радісно і розкуто…  І здалося, що ось – ще трохи і Аліна перетвориться на бронзовотілу Європу і… всядиться на бика, що вже задихнувся.

Ще нічого не сталося, а всьому вже настав кінець…

Нині все це не що інше, як відповіді на старі листи, давно прочитані. Це – луна забутих слів. Слів, що спливають у снах та спогадах...

Те, що ці слова тепер втілено – заслуга чи втрата літератури…