І тепер…

Роки йдуть... І тепер, розкривши книгу «Очередь за счастьем» я поринаю у світ свободи... В оточенні рим, цих туманних знаків питання...  Об`єднуючих. Вічних... Я перечитав цю книгу багато разів. З цією книгою я ніколи не розставався…

А праворуч і ліворуч безглуздість роз'єднання... І в ній так багато відразливого, так багато привабливого... Так багато брехні, так багато чесності... Так багато грубості та насильства... І так багато прагнення на краще... Чи щиро все?

І хочеться поринути у непотрібну розкіш –  теплу воду туги за минулим... Геть від крижаного душа байдужості. Побути ще, хоч трохи, між небуттям і реальністю... У тій, можливо, останній порожнечі... У цілковитій безцінності... Із своєю пам’яттю – цим останнім драгоманом, чи краще сказати слугою-провідником…

Очередь? За чем? Ага, за счастьем! Не за рыбой и не за халвой! Нет, не зря за счастье я ручался Собственной нелепой головой! Зазвучала терпким звуком осень. Вздрогнул свет и прянул в высоту. За спиною света, густ и ясен, Изливался в длинном плаче ясень. Был он так беспомощно прекрасен, Словно звал на помощь красоту. Узнаёте? Кожей щёк, дыханьем, Узловатой теплотою мышц Постигайте тайну мирозданья, Мировую постигайте мысль! На полтона! На полтона выше! Всё решает этот полутон. Он в меня вошёл и тут же вышел, Звучностью своей ошеломлён. Колебалась подо мной земля. Флейта так старалась, так старалась, Обещая только для меня Светлую, задумчивую старость. Я ни светлой не хочу, ни тёмной Старости! Вот линия бедра На полтона выше! На полтона! Молодость прекрасна и мудра. Я навеки ею завербован. Мускулы моих бегущих ног Созданы для бега молодого, Для счастливых молодых тревог.[1]

[1] Марк Богославский «Очередь за счастьем», Харьков-Канев 1994 г., с.8-9.