Одна хвилина

Пізнання не обтяжують. Коли вони цікаві.

– Кіно, – викладав доцент Шимон, прикривши долонею свої очі, – більше ніж інше мистецтво схильне до споживчого попиту.

А доцент Олександр Олексійович Шимон знав, що говорив. Він навчався у Довженка. І був першим на Україні дипломованим кінознавцем. Йому належало декілька підручників і фахових книг. І книги ті були цікаво написані.  Шимон любив свою професію. Не любив, коли хтось позіхав на його лекціях. Таких він виставляв «на свіже повітря»… Вигоняв, аж до кінця курсу… Любив уважних… 

Та, мені здавалось, найдужче він любив  наш Харків… У кожну лекцію чи семінар обов`язково включав цікавинки із харківського минулого…  Приміром, розповідав, як ще у громадянську саме у Харкові спец-комісія продивилася 500 фільмів, а залишили з них для перегляду всього 12.   Матеріал ідеологічно нейтральний, без похабщини і контрреволюції…

Доцент задумався. Запала тиша. І він піднявши руки, наче до неба, мовив:

– А одна хвилина фільму дорівнює одному дню робочих з`йомок…  Тоді, –дивиться він у вікно, наче щось там розглядає,  – були кіно-відділи при арміях і фронтах. Я служив  у 27-й армії… Знімали й показували хронічку й комедії. На війні сміялись більш щиро. Тому, що думали, можливо в останній раз сміємося… Ну, – проїхали.

Саме тоді, у Харкові почали відкривати просвітницькі кінотеатри. Кіно –безкоштовно. Йшов фільм, потім – диспут. Наш Петровський за тиждень виступив 64 рази перед кіносеансами…

 І знову впадає у мовчанку доцент. І міряє кроками кафедру…

– Учора із Богославським засиділися. Те се. Увечорі виходимо на трамвайну зупинку. Курить хочеться, аж вуха пухнуть… Мац-мац, а сигарет нема. Що робить. Поліз по урнам… Жах – жодного бичка… Ну, це так… Ліричний відступ…

Шимон дістає із піджака пачку «Запашних».  Стукає по ній вказівним пальцем. І кладе її назад до кишені.

А тоді, – знову всміхається він сам-собі, – давали приватним фірмам держзамовлення на кіно… Так і були відзняті фільми  режисера Разумного та інших. І Маяковський засвітився у фільмах «Баришня і хуліган», «Не за для грошей народжений», «Закована фільмой»… В ті роки ще не казали фільм, а «фільма»… Попит був шалений… Не вистачало плівки…  Тож якось навіть видали десять тисяч золотих рублів одному італійцю. Аби той доставив її через Харбін. Але він взяв, як кажуть  бабки і тю-тю. Смився, падло …