Від волі до волі

Мене дивувала психологія волі. Бо доцент Снопік Борис Йосипович вдало тлумачив її та інше своїм курсом у 60 годин та десятка семінарів… У жадобі до знань, я ще заглядав на кафедру. Вона містилася у корпусі по Свердлова. Килимами вкриті сходи до третього поверху аж до кабінету №37 я долав не відчуваючи під собою ніг. Неначе окрилений. Хотів здолати усі труднощі об`єктивного та суб`єктивного порядків… Здолати чим швидше…

– Суб`єктивні, – повчав доцент, – подалати складніше… От, – посміхався він, – скажи, що таке воля.

– Свідоме регулювання, – випендрювався я, – людиною своєї діяльності та вчинків...

– Діяльність і вчинки, – ще ширше усміхався Снопік, – одне те саме, як казав кіношний Мюллер.  Думай  ширше, висловлюйся лаконічніше. А для чого та воля потрібна?

Я кривився, але не здавався.

– Для подолання труднощів та перепонів на шляху досягнення своїх цілей. Бо волею наділена лише людина.

– Я би сказав, не зовсім. Людська більшість, безвольна. Воля, – діставав він із свого портфеля книгу, – форма прояву активної особистості. І вона виникає там, де живе свідомість. Тільки воля, друже мій, і дозволяє людині стати знаменитістю. Він примружився і підморгнув: особистістю з великої літери… Воля пояснюється самою волею. Вона живе за своїми власними законами. Вона не пізнавана... Ось, як то кажуть, існує така думка…

Доцент поклав книгу на стіл. Сіреньку, стару, дуже потерту. І я прочитав титло: «Einführung in die Psychologie von Wilhelm Wundt».

– Ти ж, кажуть, читаєш німецькою?  

– Та да.

– От почитай і до семінару поверни. Нікому не давай її. Навіть і не показуй. Гут?   

– Гут.

– Не забувай, людина, що дає слово, вже вільна… Тому що вільна його воля. А вольному – воля.