Марк Богославський і наука осені

Коханки…

Коханки були у всіх. І у мене. І були й тоді, як ми познайомилися із Богославським. Він читав у нас історію літератури. На його лекціях я збагнув що таке поезія. Він декламував різних поетів так, що здавалося – жив там… Жив у тому образному світі їх поезії…

«О, как убийственно мы любим,

Как в буйной слепоте страстей

Мы то всего вернее губим,

Что сердцу нашому милей!…»[1]

На його лекціях сиділи затамувавши подих… Наче всі студенти переносилися у засвіти. А тут, в аудиторії, залишалися наші тулуби… Чулося лише зітхання якоїсь дівчини… І панувала наче таємнича святість… Може тому, я і не конспектував. Зараз жалкую…

Ах, да… Коханки…

Після лекції я підійшов до тої. Вона струнка, пишногруда, довголяга, волоока... І поглянув їй в очі. Вона у мої. І знову зітхання… Ми рушили далі удвох… Ще були пари з психології, історії кіно, режисури… Та ми вже сиділи поруч…

- Ти житимеш сто літ, – мовив і загубився я в синяві її очей. Вони трохи щилили, низькозоро. І додав, – мила…

[1] Ф. Тютчев «О, как убийственно мы любим».

Апальков Олександр

Подобається

#1852 в Сучасна проза
#982 в Фантастика
#159 в Антиутопія

У тексті є: моральний занепад суспільства, світ в любові, творче життя письменника

Відредаговано: 03.11.2025

Додати до бібліотеки

Поскаржитись